Антимонархічні та антиклерикальні мотиви «Простак»

Антимонархічні та антиклерикальні мотиви твору «Простак»

Гуронець толерантніший за європейців й у сфері релігійних переконань, і особливо віротерпимості. «Немилосердний суддя… хотів довідатись, якої релігії дотримується гуронець: англіканської чи гугенотської.

«Я дотримуюся своєї релігії,— сказав той,— як ви своєї». «Та, Боже мій,— сказала панна де Сент-Ів,— як це може бути, чи то ж гуронці не католики? Хіба велебні отці єзуїти не всіх їх навернули до віри?»

Простак запевнив її, що в його країні ще нікого не навернули до віри, ще ніколи справжній гуронець не змінив переконань і що в їхній мові нема навіть терміна, що означав би зрадливість…

«Ми охрестимо його,— говорила панна де Керкабон панові пріорові,— ви матимете честь зробити це, мій любий брате, а я дуже хочу бути йому за хрещену матір; пан абат де Сент-Ів прийме його від купелі»».

Отже, дикунові й на думку не спало нікого з присутніх навертати до своєї віри, зате цивілізовані християни повели себе зовсім інакше, їх украй здивував і навіть обурив той факт, що хто-небудь може сповідувати не їхню віру.

Щоправда, можливо, французи перестаралися в емоційному ставленні до релігійного питання, а саме по собі прагнення «врятувати душу» поганина було безкорисливим і щирим? Але вже наступні репліки свідчать про те, що мотиви ці були зовсім не високими, а продиктованими бажанням уславитися незвичайною акцією:

«То буде блискуча церемонія, про неї говоритимуть по всій Нижній Бретані, і це дасть нам навіки шанобу й повагу».

Отже, і в релігійних питаннях природна людина перевершує людей цивілізованих.

Вольтер не був би Вольтером, якби вже з перших рядків повісті не поіронізував над церквою. Ось показовий пасаж — характеристика гуронового дядька, абата Керкабона:

«Пріор, трохи вже пристаркуватий, був добрий панотець, його любили сусіди, як раніш любили сусідки. Найбільше зажив він пошани за те, що був єдиною духовною особою, яку не треба було нести до ліжка після вечері з братією».

Що й казати, непересічна особистість. І вельми вагомі підстави для поваги серед прихожан.

З тією ж метою використано вже згадане очуднення. Показовим є той факт, що гуронець жодного разу не назвав Біблію Біблією, а лише висловами на кшталт «книга, яку дав мені дядько», «книга, яку ви мені дали» тощо. А чого варта лише сцена сповіді дикуна, коли він буквально тлумачить припис Біблії «зізнаватися один одному», адже, за логікою формули «один одному», якщо він зізнався ченцеві, то і той, у свою чергу, повинен зізнатися йому: «Спочатку треба було висповідатися, і це було найважче.

У Простака завжди була в кишені книжка, що дав йому дядько: там він не знайшов жодного апостола, що сповідався б, і тому правив своє. Пріор заткнув йому рота, показавши в посланні Святого Якова-молодшого ці слова, що завдали стільки лиха єретикам: «Сповідайте ваші гріхи один одному». Гуронець замовк і висповідався в одного францисканця. Закінчивши сповідь, він витяг францисканця зі сповідальні й, схопивши цього чоловічка дужою рукою, сів на його місце, а того поставив навколішки перед собою.

«Ну, друже мій, сказано: «Сповідайте свої гріхи один одному». Я розповів тобі свої гріхи, і ти не вийдеш звідси, поки не розповіси мені своїх». Кажучи так, він уперся своїм широким коліном у груди супротивникові. Францисканець закричав не своїм голосом. На крик збіглися люди й побачивши неофіта, що душив ченця в ім’я святого Якова-меншого».

Після низки не менш смішних казусів, зумовлених буквальним тлумаченням Святого письма (дикун не знав європейських звичаїв і вірувань, а просто буквально розумів те, що написано в Біблії), гуронець легко, немов між іншим, робить узагальнений висновок:

«Я увесь час бачу, що у вас тут робиться безліч речей, яких нема у вашій книзі, й не робиться аж нічого з того, що там сказано».

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *