«Балада про чорну тугу» аналіз вірша

«Балада про чорну тугу» Лорка аналіз

Вірш «Балада про Чорну тугу» входить до збірки «Циганський романсеро», й у ньому Лорка також намагався відтворити циганську міфологію, поєднавши її з буденністю. Здатність циган безоглядно віддаватися пристрастям, їхня спорідненість зі стихіями природи, прагнення волі завжди вабили поета. Проте у своїй творчості Лорка ніколи не дублював циганський фольклор. Митець вважав, що поет «повинен писати натяками, повертаючи міфи профілем, ато й виділяючи лише одну їхню рису».

Центральний образ поезії — туга, самотність. Він персоніфікується із дівчиною, людиною, що страждає, що пережила якесь горе й не може знайти рівновагу, сенс життя.

«Балада про Чорну тугу» — яскравий зразок «профілю» одного з циганських міфів.

Використовуючи ліро-епічну форму балади, Ф. Гарсіа Лорка створює образ всесвітньої туги, яка “проростає на оливковій землі”. Головна героїня твору_— Самотина, що шукає “саму себе, свою долю”. Це символ відчуженості людини, її важких блукань у лабіринтах власної душі та дійсності, а також вічного пошуку сенсу буття.

Образ Самотини персоніфікується за допомогою традиційних фольклорних засобів — порівнянь, метафор, епітетів тощо. Самотина не в змозі знайти свою долю, позбавитися своєї журби.

Сюжет твору побудований на діалозі ліричного героя із Самотиною. Він готовий їй допомогти, втішити, але отримує холодну відповідь гордої Самотини: “Чом блукаю, сама знаю, що тобі до мого болю?” Цей казковий діалог набуває філософського значення, питання ліричного героя звернені до самого себе і світу. Людина завжди намагається усвідомити сенс буття, знайти свою долю у бурхливому й стрімкому житті, але інколи це не вдається, і тоді “проростає на оливковій землі’.’ чорна туга — символ недосягнутої мрії, самотності, безнадії.

Балада має романтичне забарвлення. Ліричний герой прагне у світ високих, прекрасних ідеалів, проте вони залишаються лише в його уяві. Чорний колір заступає барви життя і гармонії — зелений, жовтий, бірюзовий. І все ж вірш не позбавлений надії, бо починається новий день і знову тривають пошуки засобів подолання туги. Вічний діалог людини зі своєю Самотиною триває. Але головне, вважає Ф. Гарсіа Лорка, — щоб особистість не заспокоювалася, не зупинялася у своїх мандрівках по таємних закутках душі й всесвіту.

Символічного значення набуває в кінці твору образ річки, яка уособлює рух природи, серця, світу, що зливаються в єдиному потоці. Але що несе з собою цей рух, хто зрозуміє його закономірності, — таємниця.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *