«Бiлi акацiї будуть цвiсти» аналіз

«Бiлi акацiї будуть цвiсти» аналіз вірша

Віршовий розмір — дактиль

В поезii «Бiлi акацiї будуть цвiсти» головними є почуття героя. Вони вписанi, пiдживленi, посиленi картиною весняної травневої природи, де цвiтуть акацii, ночi короткi i мiсячнi, спiвають соловї. В таку пору важко розлучитись з коханою хоча б на мить, хочеться бути з нею кожну хвилинку. У використаних автором художніх прийомах психологічного паралелізму, постійних епітетів, метафор легко простежуються народнопісенні мотиви.

Починається поезія чарівним малюнком природи:

Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі,
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі…

Емоційно наснажений епітет «жагучі», інверсована метафора «промінь морями заллє золотий» одразу створюють настрій урочистості і піднесення. Зорові враження в поезії підсилюються слуховими. А як передати прекрасні почуття закоханості людини, яка все навколо бачить і чує в якомусь казковому забарвленні і озвученні? Поет досить лаконічно, але точно відтворює стан героя: весняні ночі для нього — жагучі, солов’ї не витьохкують, а солодко плачуть, очі милої — повні туману кохання. Краса коханої асоціюється з найдорожчим — Батьківщиною: «В тебе і губи і брови твої, як у моєї Вкраїни» . І, звичайно, не можна не повірити у щирість почуттів людини, в серці якої злилися навіки воєдино образ коханої і образ Вітчизни.
Рідній Україні поет присвячує свою пісню любові:

Я люблю вічний гомін у місті,
що у серці народжує спів,
наші села широкі, барвисті,
у вінках ароматних садів.

Проте ця поезія Володимира Сосюри не обмежується лише сферою інтимних почуттів. В третій строфі виразно починають звучати нотки громадянські, патріотичні. Кохана подібна для поета до України. В останній строфі автор продовжує розвивати цю ідею. Апогеєм, кульмінацією цих порівнянь є злиття двох постатей – батьківщини і дівчини – в один образ для поета. І поєднує їх, перш за все, почуття любові, кохання.

«Бiлi акацiї будуть цвiсти» В. Сосюра

Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі,
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі…

Будем іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип’ю я очі твої молоді,
повні туману кохання…

Солодко плачуть в садах солов’ї,
так, як і завжди, незмінно…
В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни…

Ось вона йде у вінку, як весна…
Стиснулось серце до крику…
В ньому злилися і ти, і вона
В образ єдиний навіки.

1927

Ви можете розширити аналіз вірша «Білі акації будуть цвісти» додавши тему, ідею, жанр, художні засоби через форму коментарів.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Укр. літ.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *