«Бояриня» Леся Українка головні герої

«Бояриня» Леся Українка головні герої та їх характеристика викладена в цій статті.

«Бояриня» — драматична поема Лесі Українки, яка базується на українській історії. Події в поемі розгортаються в часи Руїни (60-і роки XVII століття) на Лівобережній Україні (Частина перша) та в Москві

«Бояриня» Леся Українка головні герої

  • Оксана — головна героїня, українка з козацького старшинського роду.
  • Степан — боярин, українського роду, служить при московському царі. Бурлака, котрий нещодавно закінчив Київську Академію. Наречений, а в подальшому чоловік Оксани.
  • Олекса Перебійний — не дуже багатий, але значний козак з старшини. Люблячий батько Оксани.
  • Іван — палкий патріот України. Брат Оксани.
  • Стара Перебійниха — літня жінка спокійної вдачі, намагається всіх примирити. Матір Оксани.
  • Ганна — сестра Степана, подруга Оксани.
  • Матір Степана — вдова, матір Степана і Ганни. Свекруха Оксани.
  • Гість — гість з України, що приїхав до Степана з суплікою (проханням) до царя.
Головні герої поеми — Оксана і Степан, українець за походженням, який по смерті батька-боярина стає московським боярином. На мій погляд, названі персонажі своїми роздумами, поведінкою символізують різні проблеми. Вустами Степана автор стверджує думку про можливість щасливого життя і в далекій, непривітній і чужій Москві. Оксана ж символізує принижену, але ніким не скорену Україну.

Менталітет української дівчини виявляється вже в першій дії драми:Степан мав наміри на одруження.Мені б була не для забави квітка,Я бачу в ній життя, і волі образ,І краю рідного красу.

Оксана виходить заміж з Степана і переїжджає жити до Москви. Сповнена любов’ю до рідної землі, волелюбна за своїм характером, вона потерпає від розлуки з батьківською землею, від усвідомлення власної бездіяльності, від неможливості реалізуватися як патріотичній особистості. Вихована в демократичному середовищі, дівчина ввібрала в себе основні риси й переконання передової частини суспільства, для якої характерним було усвідомлення патріотичного обов’язку як найвищої святині, необхідність служити Батьківщині, любов до України, до всього свого й повага до чужого; активна громадянська позиція; уболівання за долю приниженої рідної землі; духовна єдність з однодумцями, прагнення допомогти їм… Та умови життя в Московії не сприяли реалізації її ідеалів. Воно стало нестерпним. По-перше, подружжя мало різні світогляди, життєву позицію; по-друге, вона розуміла місцевих традицій; по-третє, чоловік забороняв їй підтримувати контакти з рідними, близькими, на її просьбу відмовився втікати в Україну. Дівчина не могла прижитися на чужині — там сповідувалося рабство в найогидніших проявах. Вона не змогла змиритися зі Степановим приниженням, бо вихована на волелюбних ідеалах. Оксана звинувачує чоловіка в бездіяльності, в його байдужості до України:

Сидів-сидів у запічку московському,Поки милася кров… на ВкраїніЇй незрозуміло, чому Степан взиває себе «холопом Стьопкою», повинен цілувати комусь руки як невільник. Вона не уявляє собі, як він, пересидівши в Moскві добу Руїни, час, коли велося змагання за життя, збирається дивитися своїм землякам у вічі… Ці та інші мотиви характеризують тільки слова. Насправді ж як зауважує сучасна критика, Оксана, символізуючи принижений, але нескорений український народ, не змогла піднестися над обставинами, в яких опинилась. Вона не стала борцем. Про це свідчать такі висновки: дівчина в кінці винесла присуд і собі й своїм землякам за пасивність, за нездатність до боротьби, за те, що змирилася з поразкою і зосталась жити на попелищі.

 

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *