«Божественна комедія» сюжет

божествена комедія

«Божественна комедія» — поема Данте Аліґ’єрі, його основний твір, вважається шедевром світової літератури, написаний тосканським діалектом.

«Божественна комедія» сюжет

Згідно з католицькою традицією, потойбічний світ складається з пекла, куди навіки потрапляють засуджені грішники, чистилища — місце перебування грішників, що спокутують свої гріхи, і раю — обитель блаженних.

Данте деталізує це подання і описує устрій загробного світу, з графічної визначеністю, фіксуючи всі деталі його архітектоніки. У вступній пісні Данте розповідає, як він, досягнувши середини життєвого шляху, заблукав одного разу в дрімучому лісі і як поет Вергілій, врятувавши його від трьох диких звірів, які загородили йому шлях, запропонував Данте зробити мандрівку потойбіччям. Дізнавшись, що Вергілій посланий Беатріче, померлою коханою Данте, він без вагань слідує за поетом.

Пекло

Пекло має вигляд величезної воронки, що складається з концентричних кіл, вузький кінець яких упирається у центр землі. Пройшовши передоднем пекла, що населене душами нікчемних, нерішучих людей, вони вступають в перше коло пекла, так званий лімб (А., IV, 25-151), де перебувають душі доброчесних язичників, які не пізнали істинного Бога, однак наблизилися до цього пізнання і за те позбавлених пекельних мук. Тут Данте бачить видатних представників античної культури — Аристотеля, Еврипіда, Гомера та ін. Наступне коло заповнене душами людей, що колись віддалися неприборканій пристрасті. Серед них Данте бачить Франческу да Ріміні і її коханого Паоло, що стали жертвами забороненої любові один до одного. По мірі того як Данте, спускається все нижче і нижче, він стає свідком мук черевоугодників, примушених страждати від дощу і граду, скнар і марнотратників, які невтомно котять величезні камені, гнівливих, що тонуть в болоті. За ними слідують охоплені вічним полум’ям єретики і єресіархи (серед них імператор Фрідріх II, папа Анастасій II), тирани і вбивці, що плавають в потоках киплячої крові, самогубці, перетворені в рослини, богохульники і ґвалтівники, що спалюються падаючим полум’ям, брехуни всіх пологів, борошна яких вельми різноманітні. Нарешті Данте проникає в останнє, 9-те коло пекла, призначене для найжахливіших злочинців. Тут обитель зрадників, з них найбільші — Іуда Іскаріотський, Брут і Кассій, — їх гризе своїми трьома пащами Люцифер, повсталий колись на Бога янгол, цар зла, приречений на укладення в центрі землі. Описом страшного виду Люцифера закінчується остання пісня першої частини поеми.

Чистилище

Минувши вузький коридор, що з’єднує центр землі з другою півкулею, Данте і Вергілій виходять на поверхню землі. Там, на середині оточеного океаном острова, височіє у вигляді усіченого конуса гора — чистилище, що подібно пеклу складається з ряду кіл, які звужуються по мірі наближення до вершини гори. Охороняє вхід в чистилище янгол. Він впускає Данте до першого кола чистилища, написавши попередньо у нього на лобі мечем сім P (Peccatum — гріх), то є символ семи смертних гріхів. По мірі того як Данте піднімається все вище, минаючи одне коло за іншим, ці букви зникають, так що коли Данте, досягнувши вершини гори, набирає розташований на вершині останньої «земний рай», він вже вільний від знаків, написаних вартовим чистилища. Круги останнього населені душами грішників, які спокутують свої гріхи. Тут очищаються гордії, які змушені згинатися під тягарем, заздрісники, гнівливі, недбайливі, жадібні та ін. Вергілій доводить Данте до воріт раю, куди йому, не хрещеному, немає доступу.

Рай

В земному раю Вергілія змінює Беатріче, яка возсідає на запряженій грифом колісниці (алегорія панування церкви); вона спонукає Данте до покаяння, а потім підносить його, просвітленого, на небо. Заключна частина поеми присвячена подорожам Данте по небесному раю. Останній складається із семи сфер, що оперізують землю і відповідних семи планет (згідно з поширеною тоді Птолемеєвої системі): сфери Місяця, Меркурія, Венери і т. д., за ними слідують сфери нерухомих зірок і кришталева сфера, — за кришталевою сферою розташований Емпірей, — нескінченна область, населена блаженними, які споглядають Бога, — остання сфера, що дає життя всьому сущому. Пролітаючи по сферам, ведений Бернардом, Данте бачить імператора Юстиніана, знайомить його з історією Римської імперії, вчителів віри, мучеників за віру, чиї сяючі душі утворюють блискучий хрест; підносячись все вище і вище, Данте бачить Христа і діву Марію,янголівв і, нарешті, перед ним розкривається «небесна Роза» — місцеперебування блаженних. Тут Данте долучається до вищої благодаті, досягаючи спілкування з Творцем.

Не відкидаючи вчення про творіння, використовуючи неоплатонічні схеми міркувань, Данте учить про те, що людина має двояку – смертну і безсмертну – природу, що вона є середня ланка між тлінним і нетлінним і тому має подвійне призначення, передумовлюється до двокінцевої мети.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *