Будова кореня

Корінь — це осьовий підземний вегетативний орган рос­лини, на якому ніколи не утворюються листки. Анатомічна будова кореня пов’язана з функціями, які він виконує.

Зовнішня будова кореня

Корінь, як і інші органи рослини, має клітинну будову. Різні його ділянки складаються з неоднакових клітин, що утворюють зони кореня, які розміщені уздовж кореня, мають різну будо­ву і виконують неоднакові функції.

Зони кореня:

— кореневий чохлик;

— зона поділу клітин;

— зона росту;

— зона всисання (всмоктування, поглинання);

— провідна зона.

Мал._38._Зони_кореня

Кореневий чохлик. Корінь росте вдовжину своєю верхівкою, яка вкрита кореневим чохликом, утвореним декількома шарами живих клітин, що захищають корінь. Чохлик — чутлива зона кореня, він, зокрема, сприймає силу земного тяжіння і визначає напрямок росту кореня.

Зона поділу — група ніжних клітин твірної тканини, які постійно діляться ідають початок усім іншим клітинам кореня.

Зона розтягування розташована над зоною поділу, тут клітини ростуть, набувають своєї форми і разом з кореневим чохликом просувають корінь углиб ґрунту. Зона поділу та розтягування разом утворюють зону росту кореня.

Потім клітини починають змінюватися і набувають вигляду та властивостей, що притаманні тканинам, до яких вони ввійдуть — зона диференціації. За нею, вище, розташована зона кореневих волосків, або всисна зона. Кореневі волоски — це вирости клітин шкірки, які набагато перевищують розмір самої клітини (до 1 см). Кореневі волоски всмоктують розчин мінеральних речовин, живуть недовго (до 20діб). Постійно утворюються нові кореневі волоски. З ростом кореня всисна зона переміщується все глибше в ґрунт.

Провідна зона (зона бічних коренів) — розміщена вище всисної зони. У цій зоні корінь не здатний поглинати ґрунтовий розчин, бо кореневі волоски на ній відсутні, але вона проводить різні речовини далі до надземних органів. У ній відбувається потовщення кореня та галуження (утворення бічних коренів).

Внутрішня клітинна будова кореня

У кореня розрізняють первинну і вторинну будову

внутрішня будова кореня

Первинна анатомічна будова кореня

Первинну будову мають молоді корені. В одних рослин така будова зберігається упродовж усього життя (більшість однодольних і незначна частина дводольних), а в більшості рослин первинна будова кореня змінюється на вторинну. Первинну будову мають корені всіх рослин у зоні кореневих волосків.

Особливість первинної анатонної будови кореня полягає в тому, що корінь ділиться на дві чітко відмежовані частини: корову і центральний (осьовий) ци­ліндр.

Корінь вкритий одношаровою всисною тканиною — епіблемою. Остання утворюється дерматогеном і складається з клітин із тонкими целюлозними оболонками і виростами, які значно перевищують довжину клітин, що їх утворюють — кореневими волосками. Довжина кореневих волосків становить 0,15—1,5мм. В епіблемі немає продихів. Кореневі волоски тонкостінні, не вкриті ні ку­тикулою, ні восковим нальотом, що значно полегшує поглинання і води та розчинів мінеральних солей. Ядро в кореневих волосках знаходиться на їх кінчику і стимулює ріст волоска. Кореневі волоски не довговічні — існують лише кілька діб.

Первинна кора звичайно досить добре розвинена. На її частку припадає основна  маса первинних тканин  кореня.  В  первинній корі чітко виділяються три частини: зовнішня — екзодерма, серед­ня — мезодерма, або корова паренхіма, і внутрішня — ендодерма.

Екзодерма — це зовнішній шар первинної кори, який знаходиться безпосередньо під епіблемою і утворює два — п’ять, шарів клітин. Клітини екзодерми живі, багатогранні, тісно зімкнені, з по­товщеними оболонками. У деяких рослин серед клітин екзодерми і знаходиться склеренхімне кільце.

Мезодерма, або корова паренхіма, являє собою головну масу кореня і основну частину його кори. Вона складається із паренхімних, порівняно великих, звичайно округлих або багатогранних клітин з тонкими клітинними оболонками, їх розміщення пухке.

Ендодерма — це внутрішня частина кори, звичайно одношарова, у деяких рослин дво- і більше шарова: вона облямовує центральний осьовий циліндр. Особливість клітин ендодерми полягає в тому, що їх оболонки мають потовщення, так звані плями, пояски, або смуги Каспарі, а в односім’ядольних рослин спостерігається також потовщення і просочування суберином не лише радіальних, а й внутріш­ніх тангенальних оболонок. Пояски Каспарі і просочування оболо­нок суберином припиняють пересування води і мінеральних речовин від мезодерми до центрального осьового циліндра.

Центральний осьовий циліндр  (стела) займає центральну частину кореня і складається із первинної твірної тканини — перициклу, судинно-волокнистого пучка, клітин основної і механічної тканин.

Перицикл   розміщений   у   зовнішній   області   осьового  циліндра. Він звичайно одношаровий, але може складатись із двох і більше шарів клітин (у голонасінних, злаків, агав, пальм та ін.). У двосім’ядольних багатошаровий перицикл зустрічається рідше (горіха, шовковиці, деяких видів родини бобові тощо). У одно­сім’ядольних оболонки клітин перициклу часто просочуються лігніном. Із перициклу утворюються бічні корені, тому його звичайно називають коренеродним шаром, а при переході кореня до вторинної будови формуються вторинні твірні тканини: камбій і корковий камбій — фелоген.

Судинно-волокнистий пучок у центральному осьовому циліндрі належить до радіального типу. В ньому по радіусам чергуються ділянки ксилеми і флоеми.

У корені ксилема розвинена краще, ніж флоема. Вона досягає центра кореня і розходиться від нього променями. У двосім’ядоль­них рослин радіусів ксилеми звичайно два — п’ять, у односім’я­дольних — більше п’яти, що є діагностичною ознакою класів цих рослин. Флоема займає невеликі ділянки між променями ксилеми. В центрі кореня може бути одна або кілька судин, механічна тка­нина — склеренхіма, або, що буває значно рідше, основна парен­хіма. На відміну від стебла, в корені звичайно немає розвиненої серцевини.

Вторинна анатомічна будова кореня

У голонасінних і покрито­насінних двосім’ядольних у зоні закріплення корінь змінює будову з первинної анатомічної на вторинну, що зумовлено утворенням вторинних твірних тканин камбію і коркового кам­бію — фелогену.

Камбій утворюється з перициклу і клітин основної паренхіми, що знаходяться між флоемою і ксилемою; він розміщується зовні від ксилеми і напрямлений всередину від флоеми. Камбій формує багатопроменеву зірку, яка поступово вирівнюється в камбіальне кільце.

Внаслідок діяльності камбію зовні виникає вторинна флоема, всередині — вторинна ксилема, які, об’єднуючись, утворюють відкриті колатеральні судинно-волокнисті пучки. При цьому первин­на флоема відтісняється назовні і поступово руйнується або зали­шається зовні від вторинної флоеми у вигляді стиснених нефункціонуючих клітин. Первинна ксилема відтісняється до центру кореня і там залишається у вигляді зірочки (кількість її променів від двох до п’яти і залежить від кількості променів первинної ксилеми). Пучок від пучка відділяється серцевинними променями, які також утворюються внаслідок діяльності камбію,складаються з паренхімних, трохи радіальне подовжених клітин, останні з’єднують центр осьового циліндра з коровою частиною кореня. В клітинах серцевинних променів накопичуються запасні поживні речовини, можуть бути кристали оксалату кальцію тощо.

Внаслідок розростання центрального осьового циліндра ендодерма через тиск на неї нових вторинних тканин розривається і поступово руйнується. Первинна кора злущується разом з ендодермою, замість неї утворюється вторинна кора, яка займає значно менше місця, ніж первинна. Покривною тканиною стає перима, що утворюється фелогеном.

Вторинна будова кореня характеризується більш розвиненим центральним осьовим циліндром і незначною коровою частиною.

Коментарі:
  1. 12 месяцев ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *