Усі головні герої “Чорна рада” умовно поділяються на дві групи: реальні історичні постаті, діячі доби Руїни з одного боку і вигадані Кулішем, здебільшого романтичні образи, що є переважно представниками простого люду, козацтва.
- “Чорна рада” образи героїв
- “Чорна рада” символічні образи
- Характеристика образів “Чорна Рада”
- Михайло Черевань: характеристика
- Леся Черевань: характеристика
- Меланія Черевань: характеристика
- Божий чоловік: характеристика
- Матвій Гвинтовка: характеристика
- Характеристика Насті Гвинтовки
- Василь Невольник: характеристика
- Аудіокнига “Чорна рада” (скорочено)
“Чорна рада” образи героїв
Реальні історичні постаті:
- Павло Тетеря – правобережний гетьман;
- Яким Сомко – наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник;
- Іван Брюховецький – прямий антагоніст Я. Сомка.
Персонажі, вигадані Кулішем, здебільшого романтичні образи:
- козак Черевань – колишній козак, господар хутора. «Був тяжко грошовитий да веселий пан із козацтва».
- Васюта Золотаренко — ніжинський полковник;
- Матвій Гвинтовка
- Вуяхевич
- полковник Шрам
- Кирило Тур – запорозький козак, курінний отаман. Головним для К. Тура є козацька честь.
- Петро – один із представників кращої частини улюбленої автором козацької старшини.
- Леся – кохана П. Шраменка.
- інші
Але слід пам’ятати, що цей поділ досить умовний, оскільки є всі підстави вважати, що, наприклад, полковника Шрама Пантелеймон Куліш міг змалювати на основі даних про реальну історичну постать — полковника Шрамка. На користь цього свідчить перша, чорнова назва повісті — «Сотник Шрамко и его сыновья», існування реальної історичної постаті — полковника паволоцького полку Шрамка, який за деякими даними, невдовзі після Визвольної війни Богдана Хмельницького заснував свій хутір (зображений у романі) на Лівобережжі, який пізніше виріс у сучасне смт. Шрамківка Драбівського району Черкаської області, село у якому народився і провів перші роки свого життя український гетьман Павло Полуботок (на хуторі Полуботівка). Один з представників роду Шрамків служив пізніше при гетьмані Івані Мазепі, інший — воював у складі військ УНР, Петра Врангеля і Антона Денікінав часи Громадянської війни 1917–1921 рр. в Україні.
Також із хронік того часу довідуємось, що: Шрамко Юсько Степанович став писарем полковим. Отаман сотенний (1638-?) Кузьма Черевань став козаком сотні Корчовського (1649).
“Чорна рада” символічні образи
Характеристика образів “Чорна Рада”
Центральним у романі є образ соціальних низів, черні (звідси й назва «Чорна рада»). Це узагальнений демократичний образ українського народу — запорозьких козаків, міщан, селян тощо…
Усі історичні персонажі роману, крім Сомка, — Брюховецький, Васюта, Вуяхевич — позначені владою й користолюбством, зажерливістю й підступністю. Автор ставиться до них з неприхованою антипатією: «Мізерна пиха розгорнулась усюди по гетьманщині. Почали знатні козаки жити на лядський кшталт із великої розкоші… Запобігаючи царської ласки, кожен себе глядить, аби йому було добре. О, неситая жадоба старшинування! Гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки верховодити над іншими».
Брюховецький — це політичний авантюрист і безчесна людина, яка давно втратила елементарну гідність і ловить у свої сіті простаків, удаючись до лукавства й демагогії: «Усі будемо рівні!»; «Хліб та вода — козацька їда» тощо…
Батько і син Шрами, Сомко щиро засмучені долею рідного краю, усе роблять, аби не допустити брюховецьких та їм подібних до влади, проте, на жаль, це не вдається. Сомка та його побратимів змальовано в романі найповніше і найпозитивніше. Якима Сомка виведено як продовжувача справи Б. Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова: «Зложити до купи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одтиснем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна».
З любов’ю зображений Кулішем і паволоцький полковник Шрам, палкий поборник об’єднання України… Чесний і скромний, Шрам не терпить людей, які продалися шляхтичам за «лакомство нещасне» і злигалися з поневолювачами народу… Образ Шрама, козацького полковника і священика в одній особі, — це узагальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму.
Гідний батька і син Петро — «орел не козак». Він до того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». Мужність, хоробрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… У ту пам’ятну ніч, коли Кирило Тур викрав Лесю, Петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бився із зловмисником не на життя, а на смерть.
Окремо визначимо образ сліпого старця-кобзаря, у якому сконцентровано іншу проблему — народ і співець. Це романтичний образ «Божого ясного Чоловіка», людини національно свідомої, котра в моральному плані стоїть дуже високо: вище міщан, селян, козацької верхівки… Не шлунок, а дух визначає його сутність, тож він «наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». Автор пише, що «душа його жила не на землі, а на небі»…
Найяскравіший з образів козаків — Кирило Тур. Про те, що він користується симпатією автора, легко визначити з опису зовнішності героя: «…здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялись над тими очима…» Цей портрет повністю виправдовує прізвище героя, справді схожого на тура. Для Кирила, за його ж словами, Січ — мати, а Луг — батько… Головне для Кирила — козацька честь: «Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного». Хоробрий лицар, бунтарської і дещо химерної вдачі, Кирило не має корисливих інтересів, прагне до незалежності, відчайдушних вчинків і козацького побратимства. Перед гетьманом він тримається як рівня з рівнею… Останній штрих образу Тура, який ще більше посилює до нього симпатію, — викрадення вночі нареченої гетьмана, Лесі, спроби визволити самого гетьмана Сомка, засудженого до страти.
Хуторяни, козаки Череваня, живуть безтурботним життям на лоні ідилічної природи. Про Череваня, колись завзятого козарлюгу, а тепер обважнілого хуторянина, саме прізвище говорить. Череваниха — «молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя». Про їхню дочку Лесю написано скупо, але промовисто: « Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — так усякому на душі мов сонечко світить». Череванів хутір — ідеал Куліша натурального життя людини в повній гармонії з природою і совістю, у дотримуванні Божих заповідей (Б. Степанишин).
Михайло Черевань: характеристика
Михайло Черевань – власник хутора Хмарище. Козаки йому польське золото шапками носили, мав в своєму маєтку безцінну колекцію зброї та кубків, нагарбав воєнних трофеїв. Він любить свою сім’ю піклується про доньку. Головне, що можна сказати про Михайла Череваня:
- брав участь у визвольній боротьбі українського народу проти Польщі;
- любить поїсти та випити;
- жага до збагачення; шукає компроміси («не любив ніяких сварок»), допомагав козакам («був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить»);
- буває досить жорстоким: до Гвинтівки він приїхав у трофейному ридвані і сміявся з княгині, яка впізнала свою карету; піклується про свою сім’ю; любить доньку.
- відсутність патріотизму.
«…був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатились за десятилітню війну з ляхами… доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва»
«…не любив ніяких сварок; … бо був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить»
«Черевань тілько похитувавсь, гладячи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. Така була в його вдача».
Леся Черевань: характеристика
Леся – гарна українська дівчина: любляча, турботлива, мрійлива. Риси характеру Лесі: скромна, боязка, ніжна, романтична, вірна в коханні.
«Так Леся ж усе скрашала собою так, що вже справді годилось би сказати: “У хаті в неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка”…»
«А вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! це трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє. На диво була в Череваня дочка, да й годі…»
«Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті – усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить…»
«Леся почервоніла, да аж нахилилась, як повна квітка в траві, і пригорнулась до матері, обнявши її руку”
«Ох, да дiвчина ж гарна! – додав Кирило Тур…»
«Черногорець зараз кинувсь до свого побратима, а Леся до Петра. Забула сердешна на той час i стид, i дiвоцький сором: затулила йому хусткою глибоку рану, а сама так i впала на його; плаче, голосить, серденьком називає. Що їй тепер i той ясний жених, i те гетьманство?»
«Я на своєму вiку доволi попов’язала ран козацьких, да й Леся моя до сього дiла здатна…»
Меланія Черевань: характеристика
Череваниха горда, рішуча, амбіційна. Саме вона верховодить у родині, нав’язує свою думку всім членам родини. Їй сниться сон про доньку, яка розцяцькована стоїть на пагорбі, і до неї жоден заможний козак не може доступитися. Череваниха трактує свій сон просто: її донька обрана для одного – гетьмана Якима Сомка, а коли оком накинув на Лесю Петро Шраменко, то вона легко дає йому зрозуміти, що Леся не його пара.
Божий чоловік: характеристика
Це старий сліпий високоморальний кобзар-бандурист. Ходив він без поводиря у латаній свиті та без чобіт. Його довга борода, яка процвіла сивиною, сягала, до самого пояса. Божий чоловік натхненно виконує думи та історичні пісні, уславлює часи Хмельниччини; впевнено та незалежно тримається у присутності козацької верхівки; не відвідує чорну раду. Він викупає з полону козаків, не закликає народ до боротьби, а кличе до милосердя, доброти. Божий чоловік утілює ідеали гуманізму, мудрості, моральної досконалості
Риси характеру: щирий і безкорисливий; далекий від усього суєтного, дріб’язкового; доброта і поважне ставлення до людей; індивідуальність, натхненність, патріотизм; духовний аристократизм; своїми моральними якостями вивищується над народом; «поважали його козаки, як батька, і хоч би, здається, попросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий»; виявляє своє неприйняття щодо дріб’язковості, мізерності буденного життя.
Цитатна характеристика:
«грошей носив повні кишені. Що ж робив із тими грішми? Викупав невільників із неволі; допомагав козакам лікувати їх рани; його сутність визначає дух, а не шлунок;
«душа його жила не на землі, а на небі»;
«В мене, – каже, – одна дорога по всьому світу. Блаженні милостивії, яко тії помилувані будуть»
«Співаючи пісню од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить».
«Божий чоловік ясен був на виду, мов душа його жила не на землі, а на небі».
«А більше мені не по нутру ота мізерна пиха, що розвелась усюди по Гетьманщині. Почали значні козаки жити на людський кшталт із великої розкоші. І вже байдуже їм тепер старосвітські співи, що й людям у подобу. Дух мій не терпить сього!»
«Слава треба мирові, а не тому, хто славен. Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у бога!»
«Сліпий старець-кобзар. Темний він був на очі, а ходив без проводиря: у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив із тими грішми? Викупав невільників із неволі. Іще ж до того знав лічити усякі болі й замовляти усякі рани. Може, він помагав своїми молитвами над недужими, а може і своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теє-то, за все поважали його козаки, як батька, і хоч би, здається, попросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий».
«Я в ваші чвари да свари не мішаюсь».
Матвій Гвинтовка: характеристика
Матвій Гвинтовка – брат Череванихи, багатий власник хутора; жорстокий; лицемірством здобуває ласку гетьмана, зрадою – звання ніжинського полковника. Це колишній козак, який перетворився на великого пана; перейшов на бік Брюховецького. Цей герой вбачає своє щастя у кар’єризмі, незалежно від того, яка держава візьме верх над Україною (він поводиться як російський дворянин, полює із собаками, водить дружбу з Іваном Брюховецьким і російськими представниками, хоча за дружину взяв повдовілу польську княгиню).
«А посеред двору в Гвинтовки стояв стовп, i в стовпу усе кiльця, то залiзнi, то мiднi, то срiбнi. Ото знак, що простий козак або посполитий в’яжи коня до залiзного, а хто значний козак, то до мiдного; як же хто рiвня господаревi, так той уже до срiбного…»
« – Плюй ти, панотче, тому в вiчi! Щоб отеє я, будучи паном на всю губу, не знайшов собi лiпшої компанiї над запорозьку челядь!»
« – Хлопцi! Бийте вразьких личакiв по гамаликах! Женiть батогами з двору хамове кодло!»
«Не вважай, що вона така смутна сьогоднi: скажу тiлько слово, так зараз розвеселиться да ще й через шаблю поскаче. Нашi козачки танцювали ж колись пiд лядську дудку…»
«– Пане Матвiю! – озвався тодi до його Шрам. Так отес ти так не брагаєшся з запорожцями?»
«- Не сяду! – каже Пугач, стоя серед свiтлицi… – Тому, що в тебе добрим людям така честь, як собакам… – Та хоч би й про тих, що за вiз хворосту платять по двi пари волiв. Та ось вони й самi йдуть до твого вельможного панства. Без мене ти їм не дав i приступу…»
«Узяла Гвинтовку досада; напавсь на бiдолашну княгиню…»
« – Гей! Чертi! – крикне Гвинтовка на свої слуги.- Вiзьмiть iк бiсовiй матерi сю лядську погань!»
«Знав вiн його замолоду добре. Жвавий був козак. Як було пустить Хмельницький по Польщi загони, то вже нiхто дальше його не пробереться; i говорять було козаки: “О, далеко паша Гвинтовка досягає!” I чи вже в компанiї, чи що, так Гвинтовка друзяка, да й годi…»
«Нехай там хоть догори ногами Нiжень перевернуть. Моя хата скраю, я нiчого не знаю…»
Характеристика Насті Гвинтовки
«Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані»
Василь Невольник: характеристика
Герой три роки був на галерах, потім оселився у Череваня, прислуговував на хуторі. В молодості він був одним з найсміливіших козаків, знав грамоту, Дніпрові гирла. На Чорній раді відстоює Череваня.
«Справді … був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав — він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мов позичене».
Характеристика Павла Тетері
Гарно