«Дивак» переказ

«Дивак» переказ оповідання Г.Тютюнника

На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна бором, друга — річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою.
Мати забороняє ходити в школу по льоду через річку. Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ. Олесь любить зиму, любить малювати на снігу, забуваючи про все.
В бору снігу мало. То там, то сям проглядає крізь порошу трава з примерзлими до землі зеленими чубчиками, стримлять низенькі пеньки з жовтуватою, немов старий мед, смілкою на зрізах. Тихо навкруги й затишно. Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу, струшений вітром з верховіття.
…Внизу під підошвами в Олеся ворушилось коріння — помирає сосна… Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що тепер сосна не впаде, погицав через замети до школи.
Ще здалеку побачив міст з гатками по обидва боки. По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа.
По дорозі Олесь зустрів гурт школярів, що гнули молодий лід. Вони запропонували хлопцеві приєднатися до розваги. Олесь відмовився — і Федько Тойкало вдарив його. Біля Олесевого ока набрякала гуля. Він ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. Раптом побачив щуку з пліточкою (невеличкою рибкою) в зубах.
— Пусти, — видихнув Олесь і ляпнув долонею по льоду. Та щука й не поворухнулась. А плітка зникла. Він підхопився на ноги і став гатить підбором в те місце, де стояла щука, аж доки під чоботом не хрокнула вода.
Біля школи теленькнув дзвоник, улігся гамір. А Олесь сидів посеред річки і плакав. Олесь підвівся, запхав книжки в пазуху і поплентався до школи.
На уроці малювання старенька вчителька Матильда Петрівна задала малювати перегнійний горщечок. Олесь намалював… дятла. Учителька хотіла поставити двійку. Хлопець зібрав книжки й вийшов з класу.
Олесь побіг у верболози. Там він блукав до самого вечора. Потім зібрався додому. Під тинами сиділи дядьки, смалили цигарки й гомоніли, обговорюючи хлопців; про Олеся вони говорили, що він дивакуватий.
На мосту Олеся дожидав Федько Тойкало, він втиснув Олесеві в руку подавлений теплий пиріг. Тому не хотілось пирога, але він зрадів примиренню і дав ремезяче гніздо. Олеся побачив дід Прокіп і покликав їхати по солому. Хлопець сказав, що його назвали диваком і спитав, що це таке.
— Воно, звичайно, правильно. Завзяття в тебе обмаль. Все чогось у землі порпаєшся. А треба — в людях. Та отак побіля них, отак… Того — ліктем, того — почотом… Гульк — уперед вийшов. А першого не перечепиш, бо не доженеш. О!
— Діду, чому дятел шишки їсть, а щука — пліточок?
— А то вже хто якого поріддя.
— А я не забрав у дятла шишки, — хвалиться Олесь.
— І вірно. Навіщо вона здалась. Це як путнє щось побачиш — дощечку, скажімо, або гвіздочок — тоді бери.
— Навіщо?
— Пригодиться.
Хлопцеві було жаль коней, бо дід наклав на віз забагато соломи й бив коней.
— Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть. Пойняв?
Олесеві стало сумно. Вдома Олесь швиденько роздягся, поліз на піч і заснув.
А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята. Вдосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах. Народжувався новий день.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *