«Дивлюсь я на небо…» М. Петренко

Романтична елегійність у вірші М. Петренка «Дивлюсь я на небо…»

Твори Михайла Петренка стали народними піснями. Згадаймо чудові приклади поезій-пісень: «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…»

Вірш Петренка «Небо» став популярним українським романсом «Дивлюсь я на небо…». У цьому творі автор відобразив одвічну мрію людини про небо, про волю. Починається твір риторичними питаннями, у яких ліричний герой висловлює найпотаємніші сподівання соколом здійнятися в небо «далеко, за хмари, подальше од світу», щоб там знайти собі долю, ласку в зірок і в сонця і втопити в їхнім яснім світлі все своє горе. А горя того немало, адже ліричний герой відчуває себе нелюбим наймитом у долі, приблудою, чужим і для неї, і для людей, Важко уявити собі розпач чоловіка, який гірко, марно проживає свій вік, а розраду бачить лише у високому небі. І тільки милуючись зорями, місяцем, ясним сонцем, забуває, що він сирота, адже в таку мить його «думка далеко, високо літа».

У вірші «Дивлюсь я на небо…» Михайло Петренко говорить про найважливішу цінність — про свободу особистості. Важко уявити собі стан людини, яка почувається чужою серед інших людей, кохається з лихом, не знає привіту, марно й гірко коротає свій вік і думає, що далекеє небо — його сторона. Але, на мою думку, кожен має право на достойне життя на землі. За нього треба боротися, боротися за себе, не втрачати своєї індивідуальності, шукати людей, які не залишаються байдужими до чужої долі.

«Дивлюсь я на небо…» М. Петренко

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *