“До моря” Олександр Пушкін

“До моря” Олександр Пушкін написав у 1824 році. Вірш українською та російською викладений в цій статті.

“До моря” Пушкін читати

Прощай, стихіє в вольній силі!
Останній раз тепер мені
Ти котиш півпрозорі хвилі,
Красою сяєш в далині.

Мов друга журні нарікання,
Мов клич його в прощальний час,
Твій дружній шум серед світання
Почув я тут в останній раз.

Душі моєї світла мріє!
Як часто берегом твоїм
Я тут ходив, носив надії
У серці тихім і сумнім.

Як я любив твої припливи,
Глухий твій шум, безодні глас,
І тишину в вечірній час,
І хвиль свавільних переливи!

Покірний парус на човні
Пливе, незайманий тобою,
У тихі ночі, в світлі дні.
Та враз ти зводишся з прибою,
І кораблі лежать на дні.

Хотів навіки я лишити
Докучні, сірі береги,
З тобою дихати і жити
І на хребтах твоїх носити
Жар поетичної снаги.

Ти ждало, кликало… Надію
Несла в журбі душа моя:
Хоч я любив тебе, як мрію,
Та на землі лишився я…

Навіщо жаль? Куди б я нині
Не йшов у ці тривожні дні,
Одне ім’я в твоїй пустині
На душу проситься мені.

На скелі є гробниця в славі,
Де взяв його холодний сон:
Там спогадання величаві,
Як загасав Наполеон.

Спочив у муці він шаленій,
І вслід за ним, як бурі шум,
Від нас відходить інший геній,
Володар інший наших дум.

Його оплакала свобода,
Віддав він світу свій вінець.
Шуми, клекоче хай негода:
Він був, о море, твій співець!

Твій образ вольний і широкий
Кипів у нім, як дух борні,
Він був, як ти, хмурний, глибокий,
Страшний в своїй самотині.

І світ спустів… Мені-бо всує
Куди б не виніс океан, –
Одна судьба в людей існує, –
Бо де добро – то там вартує
Чи то освіта, чи тиран.

Прощай же, море! Не забуду
Твою красу, твої дари,
І довго, довго чути буду
Твій шум у тихі вечори.

В ліси, в поля, в піски сипучі,
Тобою повний, понесу
Твої затоки й сині кручі,
І сонце, й тінь, і хвиль красу.

Перекладач: А.Малишко

“До моря” Пушкін оригінал

Прощай, свободная стихия!
В последний раз передо мной
Ты катишь волны голубые
И блещешь гордою красой.

Как друга ропот заунывный,
Как зов его в прощальный час,
Твой грустный шум, твой шум призывный
Услышал я в последний раз.

Моей души предел желанный!
Как часто по брегам твоим
Бродил я тихий и туманный,
Заветным умыслом томим!

Как я любил твои отзывы,
Глухие звуки, бездны глас
И тишину в вечерний час,
И своенравные порывы!

Смиренный парус рыбарей,
Твоею прихотью хранимый,
Скользит отважно средь зыбей:
Но ты взыграл, неодолимый,
И стая тонет кораблей.

Не удалось навек оставить
Мне скучный, неподвижный брег,
Тебя восторгами поздравить
И по хребтам твоим направить
Мой поэтической побег!

Ты ждал, ты звал… я был окован;
Вотще рвалась душа моя:
Могучей страстью очарован,
У берегов остался я…

О чём жалеть? Куда бы ныне
Я путь беспечный устремил?
Один предмет в твоей пустыне
Мою бы душу поразил.

Одна скала, гробница славы…
Там погружались в хладный сон
Воспоминанья величавы:
Там угасал Наполеон.

Там он почил среди мучений.
И вслед за ним, как бури шум,
Другой от нас умчался гений,
Другой властитель наших дум.

Исчез, оплаканный свободой,
Оставя миру свой венец.
Шуми, взволнуйся непогодой:
Он был, о море, твой певец.

Твой образ был на нём означен,
Он духом создан был твоим:
Как ты, могущ, глубок и мрачен,
Как ты, ничем неукротим.

Мир опустел… Теперь куда же
Меня б ты вынес, океан?
Судьба людей повсюду та же:
Где капля блага, там на страже
Уж просвещенье иль тиран.

Прощай же, море! Не забуду
Твоей торжественной красы
И долго, долго слышать буду
Твой гул в вечерние часы.

В леса, в пустыни молчаливы
Перенесу, тобою полн,
Твои скалы, твои заливы,
И блеск, и тень, и говор волн.

1824
Оцініть статтю
Додати коментар