«До Основ’яненка» ідейно-художній аналіз

«До Основ’яненка» Шевченко ідейно-художній аналіз

Вірш-послання «До Основ’яненка» починається романтичною картиною природи зі згадками про колишню Україну, яка протиставляється сучасній, коли країна

Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить…

Найбільшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Україна, в минулому — батьківщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активніший опір, про неприпустимість покірного існування у панському ярмі. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квітки-Основ’яненка із закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей, адже

Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Т. Шевченко називає Основ’яненка отаманом, батьком, орлом сизокрилим, сподіваючись, що до його авторитетного слова люди прислухаються. Поезія пройнята народнопоетичною символікою: місяць, вітер, степ, могили, домовина. Тропи тут теж мають народнопісенне походження: порівняння («Чайка скиглить літаючи,//Мов за дітьми плаче»); персоніфікація («На тім степу скрізь могили//Стоять та сумують»); постійні епітети (синє море, чужі люде, червоні жупани, слава козацька). Усе це сприяє висловленню основних ідей посилання:

  • минуле має дати відповідь на проблеми сучасності, щоб дізнатися, «чия правда, чия кривда// І чиї ми діти»
  • заклик поета оспівувати героїчне минуле народу
  • віра в безсмертя рідного народу, його мови, культури.

Також ви можете ознайомитися з аналізом «До Основ’яненка» для підготовки до ЗНО.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *