«Думка» («Нащо мені чорні брови») аналіз

Аналіз вірша «Думка» («Нащо мені чорні брови») Тараса Шевченко — тема, ідея, жанр, віршовий розмір, художні засоби.

«Думка» («Нащо мені чорні брови») аналіз

Рік написання  — 1838 р.

Тема: розповідь про нещасливе кохання дівчини та її сирітське життя серед своїх.

Ідея: висловлення співчуття героїні твору, яка вимушена страждати, плакати через «зраду чорнявого».

Основна думка: Нащо ж мені краса моя, / Коли нема долі?

Жанр: інтимна лірика.

Римування: перехресне.

Сюжет поезії «Думка»

Молода дівчина, героїня твору, плаче, серце в неї «в’яне», вона «нудить світом», оскільки її залишив чорнявий. Тепер вона не бачить сенсу свого подальшого життя. Навіть близькі люди виявляють байдужість до її сліз, квилінь. Дівчина хоче, щоб її сум, жалість «вітри почули і понесли за синєє море, чорнявому зрадливому на лютеє горе».

Художні засоби «Думка» («Нащо мені чорні брови»)

Анафори: «Чого…», «Нащо…», «Нема…», «Нехай…», «Щоб…».

Епітети: «літа… веселі», «тяжко жити», «лютеє горе», «вітри буйнесенькі».

Повтори: «літа молодії», «очі плачуть», «чого серце…».

Риторичні оклики: «Нехай плаче сиротина, / Нехай літа тратить!», «Чорнявому зрадливому / На лютеє горе!».

Метафори: «Літа пропадають», «очі плачуть», «серце в’яне, нудить світом», «очі плачуть», «серце хоче… воркує», «вітри почули».

Порівняння: «нуждить світом, як пташка без волі», «як голубка, день і ніч воркує», «свої люди — як чужії», «серце, як голубка… воркує».

Звертання: «плач же, серце, плачте, очі».

Риторичні запитання: «Нащо ж мені краса моя, / Коли нема долі?», «Та й нащо питати?».

Зменшувально-пестливі форми: «буйнесенькі», «чорнявий».

«Думка» («Нащо мені чорні брови») Шевченко

Нащо мені чорні брови,
Нащо карі очі,
Нащо літа молодії,
Веселі, дівочі?
Літа мої молодії
Марно пропадають,
Очі плачуть, чорні брови
Од вітру линяють.
Серце в’яне, нудить світом,
Як пташка без волі.
Нащо ж мені краса моя,
Коли нема долі?
Тяжко мені сиротою
На сім світі жити;
Свої люде — як чужії,
Ні з ким говорити;
Нема кому розпитати,
Чого плачуть очі;
Нема кому розказати,
Чого серце хоче,
Чого серце, як голубка,
День і ніч воркує;
Ніхто його не питає,
Не знає, не чує.
Чужі люде не спитають —
Та й нащо питати?
Нехай плаче сиротина,
Нехай літа тратить!
Плач же, серце, плачте, очі,
Поки не заснули,
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули,
Щоб понесли буйнесенькі
За синєє море
Чорнявому зрадливому
На лютеє горе!

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *