“Фауст” образ головного героя

Образ Фауста – один з центральних в однойменній трагедії Гете. Характеристика Фауста допоможе розкрити його образ та визначити риси характеру. Саме його життя покладено в основу сюжету твору, навколо нього зав’язуються основні конфлікти трагедії, він у центрі експерименту Бога і диявола, котрий повинен виявити справжню сутність людини, її ціннісні орієнтири, сенс її життя. Гете ставив перед собою завдання створити героя, в якому відбилися б найважливіші світоглядні тези та внутрішні суперечності просвітницької ідеології.

“Фауст” характеристика головного героя

Еволюція образу Фауста

1. Характеристика Фауста на початку твору. На початку твору Фауст — вчений, який усе життя присвятив науці та пошуку істини. На відміну від учених-схоластів, він намагається процес пізнання зробити засобом практичного перетворення світу, що є одним з просвітницьких гасел. Фауст — шановна людина: він рятував мешканців під час епідемії. В нього є учні, він — всебічно розвинена особистість, але не відчуває задоволення, відчуття, шо його життя має сенс. Фауст дійшов висновку про обмеженість людського розуму. Такий емоційний стан навіть навіває героєві думки про самогубство. Але суперечка між Богом і Дияволом у «Пролозі на Небі», їхній вибір Фауста як найкращого зразка людини для експерименту для розв’язання їхньої суперечки, поява, як наслідок цих подій, Мефістофеля в оселі Фауста, докорінно змінюють долю героя.

2. Випробування Фауста на шляху пошуку істини. (Фауст отримує можливість почати життя спочатку.

Між Фаустом і Мефістофелем укладається угода: диявол пропонує героєві задоволення будь-яких його бажань доти, поки Фауст не попросить зупинити мить, щоб вона, така прекрасна, тривала вічно. Тоді душа героя стане власністю диявола. Якщо Фауст умовну фразу не промовляє, це означає перемогу Бога.

Першим випробуванням для вже молодого Фауста стають пиятика та розваги у веселому товаристві. Саме ці спокуси мають відвернути героя від пошуків істини. Але з цього випробування Фауст вийшов із честю, і тоді Мефістофель запропонував інше: жіночі чари. Герой витримав і це випробування, хоча йому довелося знехтувати часткою свого морального єства: за спиною героя, який попрямував шукати істину далі, залишилася смерть Маргарити, її матері, брата і нелегкий вибір. Вибір був між свободою для подальших пошуків істини і коханням.)

Низка подальших пригод героя на шляху пошуків істини була пов’язана з випробуваннями владою, почестями, високим становищем в суспільстві, ілюзією можливості досягнення бажаного ідеалу і кінцевої істини пізнання. Фауст переноситься в минуле, де бере шлюб з Геленою Прекрасною, яка уособлює взірець справедливого суспільного устрою, заснованого на поєднанні античних ідеалів свободи, духовності та християнської моралі. Після розчарування у спробі знайти істину в минулому Фауст дійшов висновку про утвердження своїх ідеалів практичною працею, яка буде активно перебудовувати реальну дійсність. Герой хоче створити суспільство вільних і щасливих людей на відвойованих у моря землях.)

Характеристика Фауста наприкінці твору. Фаусту наприкінці твору — сто років. Він сліпий, але задоволений тим, що, нарешті, досяг бажаного — зрозумів кінцеву істину буття. Вона в тому, щоб служити людству не в теорії, а на практиці, втілюючи в життя вищі моральні та духовні запити людини. Будуючи місто своєї мрії, Фауст промовляє:

Постій, хвилино, гарна ти!

Після цих слів він помирає, навіть не зрозумівши, що все, що він начебто зробив, було черговим ошукуванням диявола: стукіт лопат, що чув Фауст, були звуками роботи поплічників Мефістофеля, які копати могилу нашому герою, а відвойовані у моря землі знищила повінь.

Хоча герой програв у суперечці з Мефістофелем, він уникнув пекельних мук: за нього заступилася душа Маргарити.

Позиція Фауста стає символічним виразом прагнення цивілізаційного поступу всього людства, його спрямованості до невпинного розвитку, нових знань, активних творчих звершень.

Гете свого героя ідеалізує. Дослідники кажуть, що в ньому письменник бачив самого себе, зі своїми сумнівами та пошуками, думами і мріями.

Фауст став одним із вічних образів літератури, тому що ніколи і ні в кого не виходить зупинити прагнення людини до знань, пошуків істини та сенсу життя.

Гете “Фауст” аудіокнига (скорочено)

Цитатна характеристика Фауста українською

“І їсть, і п’є він щось не по-земному.
Його думки, на безум хворі,
Ширяють десь в непевній далині.
То з неба б він зірвав найкращі зорі,
То пив би він всі радощі земні”

“Він поки що у мороці блукає,
Та я вкажу йому до правди вхід…”

“У філософію я вник,
До краю всіх наук дійшов —
Уже я й лікар, і правник,
І, на нещастя, богослов…
Ну і до чого ж я довчивсь?
Як дурнем був, так і лишивсь.
Хоч маю докторське звання…”

“Хоч я й розумніший, як бевзні ті всякі,
Учені, магістри, попи та писаки,
Хоч я в забобони й страхи не вдаюся,
Із пекла сміюся, чортів не боюся, —
Зате ніяких радощів не маю,
Не вірю я, що я щось знаю,
Не вмію я людей навчати,
Не вмію їх на добре напучати…
Грошей, майна я не нажив
І слави теж не заслужив”

“Як буду змушений гукнути:
“Спинися, мить! Прекрасна ти!” —
Тоді закуй мене у пута,
Тоді я рад на згубу йти.”

“Не радує мене тих знань скарбниця,
Що я збирав на протязі років…
Я ніби й ріс — а добре придивиться,
То духом я ні крихти не зміцнів;
Не став я ні на волос вищий,
До безконечного не ближчий.”

“Як те дівчатко молоде
Цю ніч мені на руки не впаде,
То опівночі ми мусим розстаться.”

“Я все життя не йшов, а гнав
І брав з нальоту кожну насолоду,
Кидав, що стало не в догоду,
А що пручалося, пускав,
Я лиш жадав, задовольняв жаду,
І знов бажав, і так, мов у чаду,
По світу мчав бурхливо і бентежно”