«Герой нашого часу» сюжет

герой нашого часу

«Герой нашого часу» — знаменитий роман Михайла Юрійовича Лермонтова, класика російської літератури. «Герой нашого часу» сюжет досить цікавий.

Сюжет «Герой нашого часу»

«Бела»

«Бела» — хронологічно середня частина сюжету, але розташована першою. Розповідь веде сам штабс-капітан, котрий головував в невеликій фортеці, де стояв гарнізон російських вояків-завойовників. Адже Російська імперія вела колоніальну війну на Кавказі. Штабс-капітан розповів і про першу зустріч із Григорієм Печоріним на засланні, і про неприємні події лише одного року, котрий вмістив знайомство із черкешенкою-княжною Белою, її викрадення, коротке кохання Бели та Печоріна і його охолодження до неї, смерть Бели від рук її залицяльника Казбіча та її поховання неподалік фортеці. Менший брат Бели Азамат викрав сестру для Печоріна, надто схильного до авантюр, Белу зарізав Казбіч (бо не міг примиритися з її втратою для себе і не міг віддати її росіянину), Азамат пропав без вісти, бо скоїв злочин проти батьківської родини і проти Казбіча, викравши улюбленого коня останнього. Активне втручання Печоріна в перебіг подій в родині місцевого князя і викрадення князівської доньки переломило долі відразу декількох осіб або погіршило їх. Найстрашнішою була безперспективність життєвих шляхів цих людей, для Азамата та Казбіча залишились лише шлях бандитизму та рання смерть, Печоріна перевели в новий полк (що посилить його самотність і непотрібність оточенню), бо не скінчилося його заслання, Максим Максимович залишився служити в гарнізоні, життя в якому було і залишилось і небезпечним, і нудним.

«Максим Максимович»

Ця частина примикає до «Бели», самостійного новелістичного значення не має, але для композиції роману цілком важлива. З Печориним тут читач єдиний раз зустрічається лицем до лиця. Зустріч старих приятелів не відбулася: це скоріше швидкоплинна розмова з бажанням одного із співрозмовників скоріше його закінчити.

Оповідання побудовано на контрасті двох протилежних персонажів — Печоріна і Максима Максимович. Портрет дається очима офіцера-оповідача. У цій главі висловлюється спроба розгадати «внутрішнього» Печоріна через зовнішні «промовисті» риси.

«Тамань»

Розділ «Тамань» — найбільш романтичний в романі. Тут Печорін несподівано для себе стає свідком бандитського діяльності. Печорін спочатку думає, що людина, що припливла з іншого берега, ризикує життям заради чогось дійсно цінного, але насправді це всього лише контрабандист. Печорін дуже розчарований цим. Але все одно, їдучи, він не шкодує, що побував у цьому місці.

Головний сенс в заключних словах Печоріна: «І навіщо було долі кинути мене в мирне коло чесних контрабандистів? Як камінь, кинутий в джерело, я стривожив їх спокій і, як камінь, ледь сам не пішов на дно! »

«Княжна Мері»

Повість написана у формі щоденника. За життєвому матеріалу «Княжна Мері» найближче до так званої «світської повісті» 1830-х років, але Лермонтов наповнив її іншим змістом.

Повість починається з прибуття Печоріна до П’ятигорська на лікувальні води, де він знайомиться з княгинею Лиговской і її дочкою, званої на англійський манер Мері. Крім того, тут він зустрічає свою колишню любов Віру і приятеля Грушницкого. Юнкер Грушницкий, позер і таємний кар’єрист, виступає контрастним персонажем до Печоріна.

За час свого перебування в Кисловодську і П’ятигорську Печорін закохує в себе княжну Мері та свариться з Грушницким. Він вбиває Грушницкого на дуелі і відмовляє княжні Мері. За підозрою в дуелі його знову засилають, на цей раз у фортецю. Там він знайомиться з Максимом Максимович.

«Фаталіст»

«Фаталіст» — надзвичйно коротка частина роману, котра вмістила трагічні події лише одного вечора і закінчилася несподіваною смертю прапорщика Вулича. Товариство офіцерів сильно нудьгує в провінційному гарнізоні і вечорами довго грає в карти. Вибір їх розваг в дозвілля невеликий: карти, горілчані напої, залицяння до місцевих жінок. Розважається і сам Печорін з дівчиною Настею, донькою старого урядника, у котрого тимчасово мешкає. Саме розважається, бо уважний читач пам’ятає, що Григорій Печорін кохав Віру, доля з якою їх розвела назавжди. Нудьгуючі офіцери покинули карти і зачепили тему долі. В розмову втрутився Вулич, котрий побажав випробувати власну долю тут і зараз — пострілом у власну голову. Побилися об заклад у двадцять червонців, повну суму яких не змогли навіть зібрати. Між Печоріним і Вуличем виникає окремий діалог, бо розвинена інтуїція Печоріна підказала тому, що на обличчі Вулича — печатка смерті. Тої ж ночі Вулича зарубав насмерть станичний козак-п’яничка, випадково зустрінувшись. Випробувати власну вдачу тої ж ночі забажав і відчайдух Григорій Печорін, що кинувся в хату, де сховався козак-п’яничка-убивця, аби знешкодити злодія.

Небагатьма рисами автор змалював страшний плин життя малої станиці, де мешканцям надані вільні можливості смертельно нудьгувати і пиячити, коїти злочини, спокійно божеволіти від нудьги, від карт, від пияцтва. І саме тому «Фаталіст» — найстрашніший і найтрагічніший розділ взагалі трагічного роману.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *