«Гетьман» Старицький аналіз

«Гетьман» Старицький аналіз

Балада “Гетьман” — це роздум над героїчними подіями минулого і їх репрезентацією в сьогоденні. Написана Старицьким 1902 р. і присвячена доньці Людмилі — його першій помічниці у письменницькій праці.

Балада — жанр, покликаний відображати передовсім гостро-драматичні й трагічні конфлікти, що мали в суспільстві всезагальний інтерес і загальнолюдське звучання. Балада “Гетьман” має драматично-напружений сюжет, виразну трагічність у зображенні подій. Розкриваючи громадянські, патріотичні переживання ліричного героя (Богдана Хмельницького), автор акцентує і на соціальних проблемах свого часу, що були, на його думку, наслідком помилкових політичних рішень у минулому.

За допомогою художніх прийомів казки та фантастики поет героїзує минуле і звертається до сучасних подій. Безперечним є зв’язок балади Старицького з українською народною баладою. Насамперед це виявляється у фантастичних, надприродних діях — оживлення мерця (тут привид гетьмана Б. Хмельницького як модифікація міфологічного мотиву воскресаючого народного героя); у фольклорних образах-символах: ніч під Водохрегца — час незвичайних “тайничих” дій, білий кінь з вогненними очима, кривава сльоза матері-України, що оживляє мерця, печера-труна. Що ж символізують ці образи?

Передовсім вони засвідчують, що вірш “Гетьман” за образним ладом близький до жанру української романтичної балади, яка орієнтована на показ несподіваного і таємничого. Водночас у баладі сильний соціальний струмінь, оголені факти дійсності: залізниці, пишнота, двірці і як контраст — обдерта голота, народ у кайданах, у ярмі.

Балада “Гетьман” — синтез романтичного узагальнення і реалістичної конкретизації бачення дійсності. Соціологізація проблемно-тематичного матеріалу тут безсумнівна, як і виразні просвітницькі ідеї твору. Виражальні можливості жанру (герой у виняткових і драматичних обставинах) дали змогу розкрити стан душі, Психологію моменту глибокого переживання, високу душевну напругу.

На переконання Франка, поезія Старицького — “проба нових тонів, нових форм, нового вислову у нашій поезії”. Критик наголошує, що, окрім відчутного розширення тематичних обріїв, у поезії Старицького вперше українською мовою заговорив новий ліричний герой — інтелігент. Він звернувся до своїх сучасників без традиційної маски “мужицького поета”, коли на все треба було дивитися “очима співучого селянина, афектувати селянську наївність, починати поезії від зір, вітру, сонця, хмар або соловейка” і закінчувати індивідуальним поетовим “горем” чи “щастям”. До заслуг Старицького-поета Франко відносить і серйозність змісту його поезій, і артистизм виконання, і громадянський пафос.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *