«Гімн до Сонця»

«Гімн до Сонця» присвячений богу Сонця. Автор уславлює всемогутнього Сурію і просить його про допомогу, тому що сам не має сил змагатися із лихим ворогом.

 «Гімн до Сонця» Веди

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,
Коні блискучі несуть його. І перед сонцем,
Оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.
Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.
Сурія, прудкий їздець! Ти нам світло приносиш,
Сяєвом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш,
Ти очищаєш, од лиха борониш! Ти світлом вкриваєш
Землю і люди, а небо й повітря ти нам заливаєш.
Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.
Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже!
Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом.
Їде твій повіз, сім коней упряг у ярма окремі.
Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,
Падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти Найкращєє світло!
О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,
Тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.
Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,
А жовтяницю на жовтії квіти я кину.
Син Адіти встав потужний,— він ворога мого поборе!
Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.

Переклад Лесі Українки

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *