Гімни Рігведи

«Рігведа» — найбільш древня і значна з Вед, цінне джерело для вивчення давньоіндійської історії та міфології.

Гімни з Рігведи

Гімни до ранньої зорі

1. [R. V. 1, 123]

В повіз великий богині щасливої впряжені коні.

Всі несмертельні боги посідали в той повіз.

Славна з’явилась богиня, живуча в повітрі,

з лона темноти з’явилася людські оселі красити.

З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека

пишні дари. Народилась зоря молодая, новая,

будить створіння, найперше приходить на поклики ранні.

В наші оселі несмертна зоря завітала,

нашу хвалу прийняла в високостях повітря,

вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби.

Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти

хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая,

линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши.

Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти;

бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива!

Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!

2. [R. V. 1, 113]

Світло лагідне займається, промінням красить всю землю.

Слово й молитву провадить зоря, сипле барви блискучі

і одчиняє ворота деннії. У сні всі лежали;

ти ж сповістила, що час нам повстати, життям утішатись,

час нам приносити жертви і дбати про власний достаток.

Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба

і до живих завітала. О дочко небес, ти з’явилась!

Ти, молодая, серпанком блискучим укрита!

Скарбів наземних усіх ти цариця ! Ідеш ти

вслід за минулими зорями, ти ж і найстарша

зір всіх прийдешніх, зір вічних. Іди веселити живучих

і оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сіяє?

Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.

Сяя зоря, в свою чергу, сіяє для нашого щастя.

Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі,

бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля,

згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.

В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні

щедро нам світить, і потім блищатиме ясно.

Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні приходить.

Повідь огнисту зоря розливав в долинах небесних.

Темряву чорну жене промениста богиня.

В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде

світ весь будити зоря. Вставайте! бо знову з’явився

нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине,

день наближається! Час до роботи прийматься! Час жити!

Мати богів! ясне око землі! вістовнице поданків!

Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші податей!

Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світу!

Гімни Агні

1

Батько всієї родини приносить поданки.

Агні швидко біжить по всім вітті кострища.

Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на початку,

в час, як дві матері його на світ породили.

Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуті.

Шириться, стелеться, кинувсь на гілки найвищі,

швидше, все швидше… он кинувсь на нижчії знову.

Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать!

Вітром розмаяний, в’ється, тріщить, гоготить і вирує,

ділить свій пломінь, і палить, і чорні сліди полишав.

Мчить наче повіз, червоним нломінням вже неба сягає.

Швидко від сяйва його никне темрява, наче ті птахи,

що поспішають сховатись від сонця упалів.

Вчуй нас, ти, боже доданків! Ти маєш прекраснее світло,

коней прудких, пишний повіз ти маєш!

Мудрий, щасливий ти, Агні! о, зглянься на наші благання!

О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!

2 [R.V. 2, 4]

Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду,

мв його хвалимо в гімнах, поданки даємо,

він же на світі держить вcе створіння й богів усіх вічних.

Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя,

любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!

Полум’ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь.

От, роз’ярившися, дерево їсть він і жевріе-сяє.

Наче вода, він біжить і гуде, наче повоз.

Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо,

що усміхається ясно до нас із-за хмари.

Він по землі розстеляється, й землю він палить,

він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.

Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає ростини!..

Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе,

дай нам хорошу сім’ю і великі достатки!

Гімн про перемогу Індри над Агі [R. V, І, 32]

Маю співати про ту перемогу, що вчора одержав

Індра-стрілець. Переміг він Агі, розділив усі хвилі,

визволив він з гір небесних потоки… І ринули води…

Як до обори корови біжать, так летять вони в море…

Індро! Подужавши первістня хмар, ти розбив єси чари

тих чарівниць, народження дав сонцеві, місяцю й зорям!

Перед тобою твій ворог зника… Індра вдарив на Врітру,

то ж найхмарніший був ворог. Потужним смертельним перуном

він йому тіла розбив. Мов підтяте сокирою древо,

долі простягся Агі. Наче прорвана гребля, лежить він,

водами вкритий, а там тії води утішили серце,

Врітра колись їх держав у своїх величезних обіймах,

отже, Агі подоланого давлять вони і стискають.

Кидають вітри турботні, буйні тіло Врітри, і води

топлять його, він тепер така річ, що і назви нема їй!..

Сон, вічний сон покрива тепер ворога Індри!..

Гімн до сонця [R. V. І, 50]

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,

коні блискучі несуть його. І перед сонцем,

оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.

Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.

Сурія, прудкий їздець! ти нам світло приносиш,

сяєвом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш,

Перед людьми, перед небом, всі бачать тебе і дивують.

Ти очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш

Землю і люди, а небо й повітря ти ним заливаєш.

Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.

Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже!

Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом.

Їде твій повоз, сім коней упріг ти у ярма окремі,

Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,

падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти найкращеє світло!

О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,

тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.

Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,

а жовтяницю на жовтії квіти я кину.

Син Адіти встав потужний, – він ворога мого поборе!

Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.

Гімн до найвищого духа Pramatma [R. V. 10, 129]

Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру, ні неба,

що покривало усе те, чого не було ще?

Де було скрито таємне? У хвилях? В безодні?

Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо не ділило

темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки

«Все» неподільне, а в ньому ніщо не жило.

Отже, і все, що було. Його темрява крила,

мов океан, безпросвітна. І «Все» було скрите глибоко,

скрите в самому собі, і вродилось воно, і зростало

під своїм власним теплом. Тож найперше кохання

«Все» прийняло, бо кохання – духовного світла первісток.

В думці міркуючи, мудрії Ріші почули той зв’язок,

що то єднає буття з небуттям. Але де ж був той промінь,

що то побачили Ріші? Чи був він вгорі, чи в безодні?

Впало насіння, і сили зродились; внизу – народження,

сила і воля – вгорі. Але хто теє знає?

Хто ж нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї?

Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.

Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той сам,

з кого повстали безкраї світи, – чи створив він,

чи не творив їх, – він бачив усе з високості,

він певне знає усе; а може, і він не відає?..

Погребові гімни

1. [R. V. 10, 18]

Все має чергу свою: по житті і смерть приходить.

Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера,

буде почутий. Ми ж будьмо веселі, танцюймо,

будьмо щасливі і дбаймо, щоб довше прожити.

А від помершого долі я бороню всіх живучих,

хай в його путь жоден з люду сього не відходить,

хай всі живуть по сто літ! Міртйо в яму закиньмо.

Жінко, іди в ту господу, де маєш свій вік доживати.

В дітях, що він полишив тобі, знайдеш небіжчика свого.

Ти була гідна дружина тому, з ким навік заручилась.

Сей сагайдак у руках у помершого – міць наша, сила і слава.

От що з тобою зробилось!… А ми, на сім світі зоставшись,

будьмо одважними людьми, щоб з ворогом гордим змагатись.

Ти ж повернись до землі, до широкої, доброї неньки,

що розстелилась широко… О земле, розкрийся!

Будь ти до нього лагідна та добра, сховай його кості!

Вкрий його, земле, як шатою мати вкриває дитину.

Землю я сиплю на тебе тепера, копаю могилу,

щоб твоїм костям спокійно, вигідно лежати.

Предки глядітимуть гріб сей. Йама тут зробить оселю.

2. [R. V. 10, 14]

Підеш, одійдеш від нас тим шляхом, що по ньому ходили

наші батьки! Ти побачиш богів двох величних

владарів Йаму й Варуну, що наші подання приймають.

З Йамою жити на небі високім ти будеш,

бо заслужив ти на теє. Покинь все лихеє,

потім вернись до нас знову у постаті ясній, блискучій.

3. [R. V. 10, 16]

О, не пали його, Агні, не завдавай йому болю!

Не роздирай його тіла! Як проймеш його ти, премудрий,

вічним батькам його дай! Хай до Сурії вернуться очі,

Вайу дихання хай прийме. Дай небу й землі їм належне.

Водам, ростинам верни сього тіла частини.

Тільки безсмертну частину пройми своїм пломінем ясним,

боже Агні, і зогрій своїм палом ту душу,

в постаті ясній неси її в край, де правдивії люди.

Агні! Нехай він полине до прадідів наших!

Хай він приходить на поклики наші й подання.

Потім нехай оживе і прийме яку постать.

О, Дйатаведас! Хай знову з’єднається він з яким тілом.

4. [R. V. 10, 17]

Хай понесе тебе звідси Пушан той премудрий

цілого світу пастух, що глядить своє стадо.

Хай тебе Агні віддасть до батьків та богів доброчинних.

Хай захищає й глядить тебе вічний мандрівець,

мудрий Пушан у обладі своїй. Хай провадить Савітрі

в тую країну тебе, де живуть праві люди і предки.

Гімн до Йами [R. V. 10, 154]

Всіх, що одважні були на війні, що померли славутні,

всіх, що поданки великі давали, прийми їх до себе,

всіх, що чинили добро, що любили його й боронили,

правих, поважних батьків наших, Йама, прийми їх до себе!

Мудрих співців, що складали багато пісень в божу славу,

сонця сторожу, тих Ріші поважних і правих,

всіх їх до себе прийми ти, о Йама !

[1890]

Переклад Лесі Українки

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *