Григір Тютюнник біографія для дітей

григір тютюник хронологія

Григір Тютюнник біографія для дітей

Народився Григір Тютюнник 5 грудня 1931 року в селі Шалівка на Полтавщині. Батько, Михайло Васильович, «напівмужик, напівінтелігент», як говорив про нього письменник, косив, теслював і нишком готувався до вчительського вузу. Мати полола, в’язала, поливала…

Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників-Хтудулів, як називали їх в селі: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина перестав ходити, говорити, навіть сміятися.
Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам’ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, в якому везли безневинного тата. З тих пір Григір його так і не бачив. Батькові суджено було пройти всіма етапами «ворога народу», а в п’ятдесят сьомому році прийшов папірець, у якому сповіщалося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Усе своє життя письменник з теплотою і ніжністю згадував його: «Я тільки трішки-трішки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким».

З мамою стосунки у хлопчика були непрості. Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, що проживав на Донеччині. Дядько та його дружина, Наталя Іванівна, прийняли Григора як рідну дитину. Вони працювали в школі: дядько — бухгалтер, а тітка — вчитель української мови. Під їх опікою почав майбутній письменник свою освіту. Провчившись два тижні в українському першому класі (тут було лише семеро учнів, через що клас розформували), Григір продовжує навчання у першому російському класі.
Почалася Велика Вітчизняна війна. І знову голод. В автобіографії письменник згадував: «Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину». Дядько з перших днів війни пішов на фронт. А в тітки, крім Григора, було своїх троє дітей, яким вона ледь давала раду. Тому хлопчик вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину. «Йшов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні…» Та лихо і тут переслідувало хлопчика. Хату, в якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба, і вони опинилися в чужих людей.

Потім було навчання в ремісничому училищі, куди пішов Григір лише тому, що там давали сяку-таку одежину і сімсот грамів глевкого хліба на день. Цей хліб допоміг вижити їм з мамою в сорок сьомому році. Після училища треба було відпрацювати три роки на заводі, але хворий на туберкульоз легенів хлопець повернувся до рідного села. За те, що порушив «закон про три роки», був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив з колонії, табірний бібліотекар жалкував. «Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був…» Тепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише батько в нього ворог народу, а й він сам «тюряжник». Це тягарем лягло на його зболену душу.
Починав писати Григір Михайлович російською мовою, оскільки понад двадцять років перебував у російськомовному середовищі (проживання в Донбасі, військова служба на флоті, російське відділення Харківського університету). Українською мовою почав писати після смерті свого брата по батькові Григорія Тютюнника — відомого письменника, у якого Григір пройшов першу школу літературного навчання. А коли прочитав словник Грінченка, з українською мовою більше не розлучався.

Майже більша половина написаного Григором Тютюнником — про дітей і для дітей, яких він любив по-особливому. Батьківської любові, якої сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам — Михайликові й Василькові, і всім, для кого писав.
Тематика творів Григора Тютюнника охоплює життя в усіх його найрізноманітніших виявах і настроях, таким, яким воно і є насправді. Ми не знайдемо в оповіданнях та повістях митця романтичних героїв, незвичайних подій та історій, уславлених імен, закликів і пафосних дифірамбів. Письменник змальовує звичайні, буденні, життєві ситуації, у яких саме й видно людину, її характер, ставлення до інших і до самого життя. Його герой — один з мільйонів звичайних трудівників, найчастіше селянин. Чим він живе щоденно і якими очима дивиться на світ — добре знав Григір Тютюнник. Його проблеми — це проблеми народу і всього суспільства.
Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *