Гуморески Глазового про родину

семья

Гуморески Павла Глазового про родину (сім’ю)- про відносини чоловіка та жінки, тещу, свекруху, про зраду, про дітей, про бабусь та дідусів ви можете прочитати в цій статті.

Гуморески Глазового про родину

СУПЕРЕЧКА

Матір звуть Елеонора, а батечка — Савка.
Синок у них підростає, ім’я йому Славка.
Батько щирий українець, мати — сибірячка.
— Нє говорі, — учить мати, — гавкаєт собачка.
Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.
Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.
Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!
Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?
— Прошу cлова вибирати, — насупився Савка. —
Це ти мене зараз лаєш, а собака — ГАВКА!

***

УНІКАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК 

Лає жінка чоловіка: — Я варю, і шию,
І підлоги натираю, і каструлі мию,
Він же вернеться з роботи, влізе у піжаму
І куняє на дивані, вже пролежав яму.
А свекруха до невістки промовляє тихо:
— Не чіпляйся ти до нього, буде тобі лихо.
Хвали бога, що сидить він в рідному гніздечку,
Не блукає по пивничках і не скаче в гречку,
І нічого знать не хоче, крім сім’ї своєї.
Таких’скоро виставляти будуть у музеї.

Гумореска Павла Глазового «Кошмар»

З чорного гумору

Синок родився у Мартина.
Минає рік — мовчить дитина.
Лише коли минуло два,
Найперші мовило слова.
Сказало «мама» —
вмерла мама.
Сказало «баба» —
вмерла баба.
Сказало «дід» —
умер і дід.
Сказало «тато» —
вмер сусід…
Так прояснилась для Мартина
Життя сімейного картина.

***

Павло Глазовий Гумореска «Близнята» 

Тракториста молодого Грицька Воротила
Повідомили: близняток жінка народила.
Він біжить до родбудинку, дума: два синочки!
А насправді їх ще більше: синок і дві дочки.
Вскочив Гриць до коридора, не пускають далі.
— Гляньте в шибочку,— говорять,— он де ваші лялі.
Гриць у шибку заглядає: — Бачу дві дитини.
А що в третьому пакунку? Запасні частини?

***

ЯК КУЗЬМУ ПРОВЧИЛА ЖІНКА ЙОГО МИЛА

Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає журнали й газети.
А дружина варить, смажить, готує котлети.
Пообідав Кузьма смачно, запалив «Казбека».
— Ну чого ти, — пита жінку, — така недалека?
Тільки в тебе і балачки про бощі й олію,
І ні слова про театри, про драматургію.
А є жінки! Збоку глянеш — ходить, як Аїда.
Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,
Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні…
А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
Ти забула, що є в світі жіночі принади —
Перманенти, манікюри, духи та помади.
Я хотів би бути мужем культурної дами,
А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
Що побачиш — вишні, сливи, — пхаєш у консерви…
Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.
Через добу повернувся наш Кузьма додому.
Зустрічає його жінка в платті голубому.
Очі чорним підведені, на губах помада.
Закрутило Кузьмі в носі від духів «Еллада».
Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!
Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
Як французька кінозірка, виставила ноги.
У Кузьми від здивування потилися змокла.
А дружина запитує: — Ти читав Софокла?
Тобі, може, до вподоби п’єси Евріпіда? —
Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать.
Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п’єси?
— А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
Що немає шику-блиску, манери негарні.
Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
Перукар просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
Не було у мене часу возиться з обідом,
Так я тобі й замінила обід Евріпідом.
* * *

У ПИСЬМОВІЙ ФОРМІ

За дрібничку посварились чоловік і жінка.
Чоловік ходив надутий і мовчав, як стінка.
А коли вкладався спати, наче незнайомий,
Написав записку жінці: «Розбудить о сьомій».
Та й заснув собі спокійно, мов упився маком.
Вранці глянув на годинник: вже дванадцять з гаком.
А в руці стирчить записка, писана дрібненько:
«Рівно сім. Доволі спати. Уставай швиденько!»
* * *

СІМЕЄЧКА

Батько став серед кімнати, гаманцем трясе.
— Подивіться, п’ять копійок лишилось — і все.
Це синок мій із кишені гроші вичища,
Щоб крутити в ресторанах всякі ча-ча-ча.
Що за люди? Що за звички? Що це за сім’я? —
Мати каже: — А можливо, взяла гроші я?
— Ні, не ти! — гукає батько. — Ти береш не так.
Якби ти, хіба б лишився хоч один п’ятак?
* * *

ЗОЛОТІ РУКИ

Поталанило зустрітись двом старим друзякам,
Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком.
Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі
І тихенько розмовляють, збуджені і щирі.
Гість любується портретом: — Гарна балерина! —
Посміхається хазяїн: — То моя дружина. —
Гість картину розглядає: — О, яка картина!
Хто так здорово малює?
— Теж моя дружина. —
Гість побачив піаніно у кутку кімнати.
— Грати любиш?
— То дружина… Я не вмію грати.
— От так жінка! — гість радіє. — Руки золотії.
І танцює, і малює, навіть грати вміє. —
А хазяїн сумно каже: — Перша гарно грала,
Друга добре танцювала, третя — малювала.
А проте найкраща жінка, дорогий мій брате,
Та, що вміє борщ варити і білизну прати.
* * *

ЕХ, ЛІТА, ЛІТА…

— Мав я, брате, жінку — ідеал краси.
Талія тоненька, наче у оси.
А тепер змінилась, а тепер — не та…
Трохи зіпсувала зайва повнота.
Другий головою сивою хита.
— Правду ти говориш, швидко йдуть літа.
Тільки в мене жінка й досі, як оса:
Наче й не тоненька, а проте куса.
* * *

ГОЛОВА І ШИЯ

Чоловік говорить жінці: — Пам’ятай мої слова,
Що в розумному сімействі чоловік — то голова.
— Ну, а я, виходить, шия? — жінка весело пита. —
Шия ж голову як хоче й куди хоче поверта.
* * *

ДОБРА ДУША

Чоловік говорить жінці: — Ти сходи по воду. —
Жінка глянула сердито: — У таку негоду?
Та хороший же хазяїн в цю холодну пору
Пожаліє і собаку вигнати із двору. —
Чоловік змахнув руками: — О, пішла в атаку.
Хто ж сказав, щоб ти с собою узяла собаку?
* * *

ОРЕЛ

— Ти, — говорить жінка Гнату, — доки оженився,
Забивать дівчатам баки здорово навчився.
Ох, орел був! Відзначався витівками злими.
Двох лишити примудрився з дітками малими.
А женився, то й змінився: восьмий рік минає,
Як живем з тобою в парі, а дітей немає… —
Гнат надувся. — Це не диво. Я читав у школі,
Що орли страшенно рідко плодяться в неволі.
* * *

ЧУДЕСНА БРИТВА

Чоловік як сяде бритись, так і почалося:
— Ну й дере ж клятуща бритва! Просто рве волосся. —
І не витримала жінка: — Це вже ти нечесно…
Я картоплю нею чищу, так бере ж чудесно.
* * *

ВИГІДНА ЖІНКА

Стрів на вулиці Матвія
Панько Сарана.
— Здрастуй, — каже. — Познайомся:
Це моя жона.
— Дуже радий, дуже радий! —
Вигукнув Матвій.
Цмокнув жінку в праву ручку,
Поклонився їй,
А Панькові тихо мовив:
— Я не доберу,
Як ти міг узяти жінку
Отаку стару?
Видно, старша літ на двадцять?
— Ні, на двадцять п’ять.
Так зате грошви у неї
Свині не їдять. —
А Матвій ще тихше шепче:
— К бісу та грошва,
Як вона сліпа на око
Та іще й крива.
— Ай, — махнув Панько рукою, —
Хто з нас без гріха?
Не шепчи, балакай вільно,
Бо вона й глуха.

***

Павло Глазовий Гумореска «Дзень-дзелень» 

— Народилося дитятко. Мамі радість, татку — теж.
Що з малим робити далі? До попа ж не понесеш,
А оновлених обрядів небагато в нас, на жаль.
Дехто нині пропонує видавать батькам медаль
І на ній писати букви, що такого-то числа
Народився син маленький а чи донечка мала.
Чи розумна це затія, не казатиму я вам.
Як на мене, то медалі я давала б матерям,
А батькам, в яких родились перша донька чи синок,
Я чіпляла б невеличкий біля галстука дзвінок.
І звеліла б, щоб носили всі батьки дзвіночки ті.
Більш було б у нас порядку у сімейному житті.
Тільки вздрів жонатий дядько гарну дівку, став, як пень,
Тільки здумав підморгнути, а дзвінок на шиї: дзень!
Чи за жінкою чужою той татусь побрів, як тінь,
Крутонувся скоком-боком, а дзвінок на шиї: дзінь!
А як сказиться той татко та із дому дралала,—
Дожене його дружина, як блудливого козла.
Не зуміє він сховатись ні вночі, ані удень,
Бо дзвінок на шиї скаже: — Ось я, люди! Дзень-дзелень!

***

Павло Глазовий ПІЖМУРКИ 

Повернувсь Кузьма додому. У квартирі — сивий дим
— Хто курив? — питає жінку. — Чи не хахаль твій Максим? —
Загляда в кутки, під ліжка, покривала підійма
І приказує сердито: — Тут нема… І тут нема…
Потім дверці гардероба не вагаючись потяг.
Глядь: сидить сусідський Жора — більше метра у плечах.
Обдивився здоровила ошелешений Кузьма,
Зачинив тихенько дверці і сказав: — І тут нема…

***

Гумореска Павла Глазового «Невдалий приклад» 

Повернулась жінка з Криму у свої краї.
На пероні зустрічає чоловік її.
Цмокнув раз у ліву щічку і стоїть.як пан.
— Та візьми ж ти,— каже жінка,— в мене чемодан.
І чого не обнімаєш? Став, як каланча.
Подивись он, як мужчина жінку зустріча:
Обнімає, пригортає, мов не бачив вік.
— То невдалий в тебе приклад,— мовив чоловік.—
Він її не зустрічає, а випроводжа.
А по-друге, я їх знаю: жінка то чужа.

***

Гумореска Павла Глазового «В рідному гніздечку»

Чоловік майнув у Крим лікувать подагру,
А дружина літаком вилетіла в Гагру.
Повернулися назад загорілі, свіжі
Від курортних процедур, від смачної їжі.
— Ну,— питає чоловік в рідному гніздечку,—
Як поводилась ти там? Не скакала в гречку?
— Ах, який же ти дивак! — жінка засміялась.—
Все робила так, як ти, грілась, лікувалась…
— Так, як я? — сердитий муж вдарив себе в груди.—
Більше я тебе саму не пущу нікуди!

Також перу Глазового належать такі гуморески про сімю — «Щаслива Настя«, «Прощання«, «Мрія про море«, «Чому стало дітей мало«

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *