Характеристика Марусі Квітка-Основ’яненко

маруся основяненко

Характеристика Марусі з однойменної повісті Квітки-Основ’яненка з цитатами наведена в цій статті.

Характеристика Марусі Квітка-Основ’яненко

«Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече»

Головна героїня повісті наділена найкращими людськими якостями простого трудового народу. Про красу Марусі свідчить її портрет:

«Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща»

Письменник розкриває поетичність і ліризм її душі, яка так щиро й довірливо розкрилася в коханні до Василя. Зовнішня і духовна краса Марусі ідеалізовані письменником)

Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна, поважає своїх батьків, старанно працює. Не ходила Наумова донька гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила цього робити. У характері героїні втілюється ідеал скромності.

Їх внутрішній світ сповнений великих почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Сільська дівчина Маруся «викручується» перед матір’ю, соромливо приховуючи перші побачення з коханим, «як ясочка» милується своїм Василечком, червоніє, «як калина», тріпочеться, «як тая рибонька», коли б їй крила, «полетіла на край світу». Слухняна і покірна, Маруся зважилась благати батька зглянутись на неї, не губити її щастя і видати заміж за Василя. Вона вибухає незборимою силою кохання:

«Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком».

Але майнова нерівність насамперед стала непереборною перешкодою до її одруження. Сумне життя настало для Марусі без Василя, який пішов на заробітки, щоб звільнитися від солдатчини. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого. Маруся ніжно і палко закохана, протее знаходить в собі силу волі, щоб не зустрічатись з Василем до сватання без відома батьків. Прощаючись із Василем, який їхав на заробітки, Маруся пророчить собі смерть:

«Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!»

Героїня стала безвільною, занепала духом, втратила працездатність, нудьгує. Одного разу вона пішла у бір по гриби, змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. В останні хвилини, перед смертю, Маруся не скражиться на свою долю і не шкодує за втраченим життям, а батькам радить не вболівати, щоб не розгнівати Бога.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *