Образи “Лісової пісні” Лесі Українки – проживають цікаве життя, переживають, люблять, вірять, сподіваються. Характеристика героїв твору “Лісова пісня” допоможе розкрити їх образи з цитатами, визначити риси характеру.
Характеристика образів “Лісова пісня”
Головні герої драми:
- Люди – Лукаш, Килина, дядько Лев, Лукашева мати.
- Міфічні істоти – Мавка, Лісовик, Водяник, Русалки, Перелесник, «Той, що в скелі сидить», «Той, що греблі рве», Потерчата та інші.
Дядько Лев – позитивний, добрий і розумний персонаж. Він є втіленням людської гармонії з природою. Цей чоловік уособлює глибоку народну мудрість, чесність, правдивість, тонке розуміння краси природи і людей.
Мати Лукаша — скупа, заздрісна, причеплива й егоїстична. Вона жорстоко ставиться до Мавки, але потім шкодує про це.
Килина — метка, працьовита, але хитра, підступна й нещира жінка. Вона була хорошою господинею, але вона мала духовну обмеженість, що і призвело до подальших конфліктів з Лукашем. Залишившись вдовою з двома дітьми, вона піклувалася перш за все про те, як їх нагодувати, одягнути, як утвердити для них «авторитет» серед людей. І в погоні хоч за якими-небудь матеріальними статками, за найнеобхіднішим для існування своїх дітей вона також розгубила свої духовні скарби, а може, навіть не змогла їх і придбати за тією безперервною турботою про хліб насущний.
Лісовик – головна міфічна істота в лісі. «Малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці.»
Перелесник – міфічний герой, який залицявся за Мавкою. “гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.”
Образ Лукаша “Лісова пісня”
Лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:
Л у к а ш: Чудна у тебе мова, але якось
так добре слухати… Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
М а в к а: Я слухаю тебе…
твого кохання…
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця
і пильно дивиться в вічі).
Л у к а ш: Нащо так? Аж страшно,
як ти очима в душу зазираєш…
Я так не можу! Говори, жартуй,
питай мене, кажи, що любиш, смійся…
Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.
Образ Мавки “Лісова пісня”
Мавка, без сумніву, ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя їі нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.
Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу («умаіча квітками попідвіконню»), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.
Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка спртнїмає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіта, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти .тише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу». Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.
Філософською глибиною думки, красою поетичних образів «Лісова пісня» постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» Шекспіра, «Пер Гюнт» Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію «діамантовим вінцем Українки».
Характеристика дядька Лева
Дядько Лев «добрий з виду», у нього «довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої шапки-рогатки», на ньому світлий, ясно-сивого кольору полотняний одяг, що свідчить і про високий естетичний смак тих, хто цей одяг робив, і про високий естетичний смак тих, хто його носить.
Зовнішнній вигляд дядька Лева гармонує з душевною його красою та з ніжною красою лісового куточка.
Досвідчений дядько Лев з тих обдарованих буйною фантазією людей, які можуть упіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою отого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він з тих людей, які в лісі можуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водяника. Дуже трепетно він ставиться до столітнього дуба, прагнучи зберегти лісового красеня від сокири, заповідає поховати себе саме під ним. На жаль, споживацький спосіб життя перемагає: Килина з матір’ю Лукаша після смерті дядька Лева продають його.
Також у творі є розкрито образи таких героїв:
- “Той, що греблі рве”: “…молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами…” “Той, що греблі рве” – сколочує ріки. Він справжній нероба, підступний, приносить шкоду, «зрадлива і лукава в нього вдача».
- Русалка Водяна: «..на ній два вінки – один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок». Підступність, яку криє в собі трясовина, властива і Русалці Водяній. У цьому вона схожа на фольклорний образ русалки: «На цілу довгу мить тобі я буду вірна, хвилину буду я ласкава і покірна, а зраду потоплю!»
- Водяник: “…древній сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із скойок…”. Цей герой є уособленням рис деспотичного хазяїна. Багнюка, у якій він звик жити, впливає і на його спосіб мислення. Він би тягнув усе до своїх володінь.
- Потерчата “…двоє маленьких, бліденьких діток у біленьких сорочечках…” Потерчата теж завдають людям лиха, бо заманюють вогниками у трясовину.
- Перелесник “…гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима…”
- Лісовик – володар лісу – мудрий, благородний, добрий, шанує волю. “…малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці…”
- Русалка Польова – добрий дух польової краси. “…зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квіти з куколю, ромен, березка…”
Дякую,дуже допомогло,продовжуйте в такому ж дусі!