Характеристика родини Половців

вершники скорочено

Родина Половців зображена в романі «Вершники» Ю.Яновського. Рідні брати Андрій, Оверко, Панас, Іван, Сашко — сини чесного трудового чорноморського рибалки Мусія Половця — виявилися виразниками різних непримиренних груп, де «Половці не пізнавали один одного», де брат убивав брата за ідею, за чужі політичні настанови та примхи.

Характеристика родини Половців 

Слова Мусія Половця: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» — підкреслюють роль сімї, роду до батька. Але реалії життя виявились занадто жорстокими.

1)  Андрій — командував загоном Добровольчої армії генерала Денікіна; привіз батькові Мусію бінокль з турецького фронту; за Мать-Росію; підпрапорщик російської армії, поверхетроковий вояка за веру, царя і отечество; герой Саракамиша й Ерзерума.

„Проклинаю тебе моїм руським серцем, іменем великої Росії-матінки, од Варшави до Японії, од Білого до Чорного моря«.

2) Оверко — під жовтто-блакитним прапором; командував купою кінного козацтва Симона Петлюри; мазепа проклятий; бавився шликом, як дівчина косою; петлюрівське стерво; по „Просвітах» в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов.

„Рід наш великий, голови не щитані. Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід нехай плаче… Рід перевернеться, а держава стоятиме. Навіки амінь».

3) Панас — під чорним прапором — махновський душогуб; вільний моряк батька Махна; колишній моряк торговельного флоту й контрабандист; важкий і дебелий, довне волосся; застрелився сам.

„Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?»

4)  чотирнадцятилітній Сашко з Панасом

5) Іван — під червоним прапором кінного інтернаціонального полку; сухорлявий: служить революції, Інтернаціоналу; наймит Леніна й комуни, комісарська морда.

„Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас і Карл Маркс».

Уявіть собі: літо, нестерпна спека, безмежні простори України. Саме тут загони Андрія Половця, командира армії Денікіна, і Оверка — головного отамана купи кінного козацтва — зіткнулися на рівному степу під Компаніївкою. Для братів усе просто: небагато простору — степ, небагато часу — кілька годин, а фінал один — смерть. Андрій — білогвардійський офіцер, шовініст за своїми переконаннями. Батьківщиною йому стала Росія, тому й називає він брата Оверка: «Мазепа проклятий», «петлюрівська стерво». Проклинає брата «ім’ям великої Росії-матінки…» Ненависть засліпила очі Оверка, коли той почув від Андрія про рідний дім та заповіт батька: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». І що далі? Не дрижав голос Оверка, коли він скрикнув: «Та рубайте його, козацтво». Справу закінчено, її зроблено так просто, ніби рубали не людські голови, а качани капусти.

Ще не розвіявся дим першого бою, як налетіли махновці під чорним прапором на чолі з командиром Панасом Половцем, колишнім контрабандистом. Ім’ям батька він власноруч вбиває Оверка, проклинаючи брата «великою ненавистю і долею щербатою».

Не встиг Панас «викопати притулок двом братам», як здалеку з’явився червоний прапор кінного загону революційного полку на чолі з Іваном Половцем. Він сидів у засідці й уважно спостерігав за вчинками своїх братів, як вони холоднокровно вбивали один одного. Тепер настав і його час карати винних. А що Панас? Він «пустив собі кулю в рот» і цим закінчив свій життєвий шлях.

Чотирнадцятилітнього брата Сашка Іван «милує», бо буде робити з нього «солдата революції». Адже він комуніст, який прагне привести народ до щасливого майбутнього, хоча сам «по лікті в крові». І його ще називають «вершником завтрашнього щасливого дня»?

Якось навіть моторошно, що в ім’я примарних ідей брати Половці вбивали один одного. Яка ж віра може зруйнувати братню любов? Та й чи це віра? Це сліпа приналежність до класу. А результат цієї віри страшний: троє братів вбито, а двоє повернеться до батьків братовбивцями, що були одного роду, та не одного класу. Що скажуть вони нещасній матері, яка виплакала всі сльози, яка спалила собі серце?

Клас і рід утворили те подвійне коло, в якому замкнулося життя п’ятьох братів, бо почуття класової непримиренності вище за почуття родової приналежності. Однак закономірним є інше тлумачення: не буде міцного роду — не буде держави. І хочеться вірити в те, що в майбутньому люди стануть братами і по крові, і по духу. Не будуть зчиняти сварки між собою, а будуватимуть міцний дім роду, де їхні діти й онуки згадають добрим словом своїх пращурів.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *