«Хатина дядька Тома» аналіз

Хатина дядька Тома — жанр, тема розкриті в цій статті

«Хатина дядька Тома» аналіз

Автор — Гаррієт Бічер-Стоу

Жанр — соціальний роман

Рік написання — 1852

Головні герої — дядько Том, Еліза, Єванджеліна Сент-Клер, Саймон Легрі

Другорядні герої -Артур Шелбі,Емілі Шелбі, Джордж Шелбі, Августін Сент-Клер, Топсі, Міс Офелія, Квімбо та Самбо

Основна тема роману — зло й аморальність рабства. Стоу вплітає в канву твору й інші теми, наприклад материнську відповідальність та перевиховну силу християнства, але вони тільки допомагають у розкритті теми жаху рабства. Іноді вона вкладає осуд руйнівної природи рабства в уста епізодичних персонажів, на кшталт того, коли біла жінка на пароплаві говорить: «Найжахливіше в рабстві те, як на мене, що воно глумиться над почуттями й прив’язаностями людини, наприклад, коли розлучаються сім’ї». Саме цю рису цього «дивного інституту» Стоу виставила на передній план.

Оскільки Стоу бачила в материнстві «етичну й структурну модель для всього американського життя» й вірила, що тільки жінка має моральний силу врятувати Сполучені Штати від демона рабства, іншою головною темою «Хатини дядька Тома» є моральна сила й святість жінки. Образи Елізи, яка втекла з рабства разом із сином і зуміла об’єднати родину, та Єви, як «ідеальної християнки», Стоу викристовує, щоб показати, як жінка на її погляд може врятувати своїх ближніх навіть від найжостокішої несправедливості. Хоча пізніше критики зауважували, що жіночі образи Стоу не реалістичні, що вони є тільки кліше жінки-домогосподарки, роман Стоу «ще раз стверджує важливість жіночого впливу» і прокладає шлях до боротьби жінок за свої права в наступні десятиліття.

Пуританські релігійні переконання Стоу звучать в ще одній темі — дослідженні природи християнства. Стоу намагається показати, що християнська теологія принципово несумісна з рабством. Ця тема звучить найбільш очевидно тоді, коли Том закликає Сент-Клера після смерті доньки «шукати Ісуса». Коли помирає сам Том, Джордж Шелбі промовляє «Ось що значить бути християнином». Осклільки тема християнства настільки важлива для роману, й тому, що Стоу часто прямо від імені автора розмірковує над проблемами віри й релігії, «Хатина дядька Тома» «набуває звучання проповіді».

Стиль

«Хатина дядька Тома» написана в сентиментальному й мелодраматичному стилі, характерному для романів 19 століття та для жіночої літератури. В часи Стоу ці романи користувалися великою популярністю. Зазвичай головними героями в них були жінки, а написані вони були так, що викликати у читача симпатію та почуття. Хоча роман Стоу відрізняється від більшості сентиментальних романів тим, що висвітлює ширшу тему рабства, й тим, що головним героєм у ньому є чоловік, все ж вона опирається на сильні почуття читача. Сучасні роману читачі реагували відповідно. Джорджіана Мей, приятелька Стоу, у листі до автора зауважує: «Минулої ночі я зачиталася до першої години, аж доки не закінчила „Хатину дядька Тома“. Не могла відірватися так, наче від дитини на смертному ложі.». Інша читачка настільки перейнялася романом, що планувала змінити ім’я своєї доньки на Єва. Вочевидь Євина смерть настільки вплинула на читачів, що в 1852 тільки в Бостоні 300 новонароджених дівчаток отримали її ім’я.

Попри схвалення читачів літературні критики впродовж кількох десятиліть звверхньо дивилися на стиль «Хатини дядька Тома» й інших сентиментальних романів, оскільки ці книги були написані жінками й опиралися на «плаксиві жіночі емоції». Один критик сказав, що якби роман не був про рабство, то «він був би ще одним з низки сентиментальних романів», а інший описав роман «перш за все вторинним шматком халтури». В «Історії літератури США» Джордж Ф. Вічер назвав «Хатину дядька Тома» «літературою в стилі недільних шкіл», «повною масштабної мелодрами, гумору й пафосу».

1985 року Джейн Томпкінс у книзі «Сентиментальний дезайн: Культурна робота американської літератури» глянула на «Хатину дядька Тома» по іншому. Вона похвалила стиль, який багато інших критиків відкидали, зауваживши, що сентиментальні романи показали як жіночі почуття мають силу перетворити світ на краще місце. На її думку популярні домашні романи 19 століття, включно з «Хатиною дадька Тома», відзначаюься складністю, амбіціями й винахідливістю, а «Хатина дядька Тома» критикує американське суспільство набагато гостріше, ніж відомі його критики на кшталт Натаніеля Готорна чи Германа Мелвілла.

Така точка зору залишається спірною. 2001 року юрист Річард Познер охарактеризував «Хатину дядька Тома» як одну з тих канонічних робіт, які випливають на поверхню, коли літературі силоміць нав’язуються політичні критерії

Коментарі:
  1. 4 недели ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *