«Хвиля» Леся Українка текст

«Хвиля» Леся Українка текст

Хвиля йде,
вал гуде — бiлий, смiлий, срiбний, дрiбний,
нападе
на сухеє баговиння,
на розсипане камiння,
бiлим пломенем метнеться,
стрепенеться,
скине з себе все, що ясне,
й гасне…
Хвиля смутна,
каламутна,
вже не ясна, вже не бiла,
вiдпливає посумнiла,
мов до гробу.
Iз плачем до себе горне
баговиння тьмяне, чорне,
мов жалобу.
I зiтхає,
i втихає,
рине в море величезне
й щезне…
Чи вона
йде до дна?
Може, буде там покiрно,
мов рабиня, тихо, вiрно,
колихать малi молюски,
гаптувать прозорi луски,
на коралi класти карби,
вартувати морю скарби,
i слугою
пiд вагою там вона довiку
стане й не повстане?
Чи полине межи сестри, межи милi,
вiльнi хвилi,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потiм зрине
i гучна,
i бучна,
переможно валом сплесне
i воскресне?

Детальний аналіз вірша «Хвиля» дозволить детальніше зрозуміти його зміст, думки поетеси, які вона хотіла донести через текст вірша «Хвиля».

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *