І. Жиленко «Жар-птиця»

Ірина Жиленко «Жар-птиця»

Сусідка  моя  —  чарівниця  —
годувала  надвечір  родзинками
у  клітці  золоту  Жар-птицю
з  очима-намистинками.

І  як  воно  трапилось  —  хто  його  зна  —
та  тільки  дверцят  не  замкнула  вона.
Рвонулась  на  волю  чудесна  Жар-птиця,
і  враз  освітилась
казково  столиця.
Летіла  все  вище,  так  гарно,  так  вільно,
як  в  найзолотішім,  найкращім  мультфільмі…
Дорослим  і  дітям
яснішали  лиця:

«Як  хороше  жити
під  сонцем  Жар-птиці!»
І  тільки  ота  трьохсотлітня  ґава,
яка  себе  називала  Павою
(старезна,  без  ока,  та  ще  й  кульгава),
знайшла  Жар-птицю  непристойно  яскравою.

І  вся  вороняча  орава
зчинила  люту  стрекотняву:
«Вона  яскра-яскра-яскррава!
Таку  чужу  нескромну  птицю
тримать  годиться
тільки  в  клітці!»

Вже  третій  день  —  нема  Жар-птиці.
І  людям  посмутніли  лиця.
О,  не  сумуйте.  Її  нема,
бо  —  розумієте?  —  зима.
Жар-птиця  ж  —  птаха  екзотична,
південна,  до  снігів  незвична.
Ну,  от  і  простудилась  трішки.
Лежить  вона  терпляче  в  ліжку,
п’є  молоко,  клює  родзинки,
чита  «Барвінок»  і  «Мурзилку».
Пішли  на  лад  у  неї  справи.
І  скоро  знов  злетить  вона
на  злість  лихим,  кульгавим  ґавам,
на  новорічну  радість  нам!

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *