Італо Кальвіно біографія

Італо Кальвіно біографія скорочено італійського письменника на українській мові викладена в цій статті.

Італо Кальвіно біографія

Народився 15 жовтня 1923 в Сантьяго-де-Лас-Вегас, передмісті Гавани на Кубі. Батьки займалися біологічно-екологічними дослідженнями: батько керував дослідною станцією з селекції квітів, а мати була науковим співробітником Ботанічного інституту Університету Павії.

Коли Італо було два роки, родина повернулася в Італію. Дитинство провів у Санремо, там здобув середню освіту. Італо Кальвіно ще з дитинства цікавився літературою, театром і кіно, але під впливом батьків поступив 1941 року в Туринський університет на агрономічний факультет. На початку Другої світової війни перервав навчання на аграрному факультеті, а 1943 року приєднався до партизанського руху (гарібальдійські бригади). 1945 року переїхав у Турин, де працював у різних газетах. Вступив до Італійської комуністичної партіі.

Після війни відновив навчання в університеті, та вже на філологічному факультеті. 1947 року закінчив університет, захистивши дипломну роботу про творчість Джозефа Конрада, і почав працювати в комуністичній газеті «L’Unità» .

За посередництва друзів-письменників Чезаре Павезе та Еліо Віторіні Італо Кальвіно видав першу книгу «Стежка павукових гнізд» (Il sentiero dei nidi di ragno) —неореалістичну повість, засновану на власному партизанському досвіді, а 1949 року з’явилася його збірка повістей «Останнім приходить ворон» (Ultimo viene il corvo). Обидві книги були близькі до неореалізму.

Невдовзі з’явилася нова книга — «Юнаки з берегів По» (I giovani del Po). 1952 виходять твори «Роздвоєний віконт» (Il visconte dimezzato), «Барон на дереві» (Il barone rampante) та «Неіснуючий лицар» (Il cavaliere inesistente), які складають трилогію під назвою «Наші предки» (I nostri antenati).

1956 року Італо Кальвіно видає збірку «Італійські казки» (Fiabe Italiane). 1957 року він здав свій членський квиток Компартії Італії на знак протесту проти придушення повстання в Угорщині радянськими військами. 1963 року вийшла збірка повістей для дітей «Марковальдо, або Пори року в місті» (Marcovaldo, ovvero le stagioni in cittá).

1964 року Кальвіно відвідав Кубу, де одружився з аргентинською перекладачкою Естер Юдіт Зінгер. Незабаром виходить збірка повістей «Космокомічні історії» (1965), а 1969 року — роман «Замок перехрещених доль» (Il castello dei destini incrociati), роман «Невидимі міста» (Le cittá invisibili , 1972) та «Якщо подорожній одної зимової ночі» (Se una notte d’ inverno un viaggiatore , 1979).

1975 року письменник став почесним членом Американської Академії, наступного року одержав Австрійську Державну премію європейської літератури. 1983 року вийшла збірка «Паломар». У квітні 1985 року Кальвіно відвідав Аргентину. Згодом він підготував цикл лекцій, з якими збирався виступити в Гарвардському університеті. Ця книга під назвою «Шість нотаток на наступне тисячоліття» була видана посмертно 1987 року. Кальвіно готував нову збірку «Під ягуаровим сонцем» («Sotto il sole giaguaro», 1986). На початку вересня 1985 року Кальвіно взяв участь у конгресі, присвяченому фантастичній літературі та вже 6 вересня потрапив у лікарню італійського містечка Сієна.

Помер Італо Кальвіно від крововиливу в Сієні 19 вересня 1985 року.

Автор: Гнатюк У рубриці: Мистецтво

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *