“Іван Вишенський” Франко цитатна характеристика героя
– Зовнішність старця. (Серед них дідусь похилий, Зморщений, сивобородий, В сіряці на голім тілі, Хрест березовий несе.)
– Умови життя. (Камінь тут довкола мене — Се тверда, незламна віра, Се мій дім і мій притулок, Подушка і накриття.)
– Призначення хреста для героя. (Хрест отсей — то мій товариш, Мій повірник у дні смутку, Оборона від спокуси І підпора у скону час.)
– Насолода самотністю. (Се мій світ. Усе мінливе Щезло геть. Затихли крики, Гомін його життєвого Тут мене долетить.)
– Мислення на самоті. (Полишилось лиш постійне, Супокійне і величне.)
– Про постійне і величне. (Думай тут, душе моя. …що ще вчора звавсь Вишенський, А сьогодні вмер для всіх. Голова його могутня На худій, жилястій шиї Гнулася сама вдалину, Мов на тичці той гарбуз. Мов дитя, душа аскета Потонула в тому морі Тонів, фарб, у тім розкішнім Захваті…)
– Стан усамітнення. (І я чув себе безсильним, Бідним, хорим, одиноким, Мов дитя, сирітка кругла Без матусі, без вітця. Бачилось, земля завмерла, Вимерли всі люди в світі, Я один лишивсь останній У страховищах отих. І я був, мов та пилина, Згублена з порядку світу, Що про неї всім байдуже — Богу, й людям. І чортам.)
– Сумніви у своєму рішенні залишитися аскетником. (І він плакав: «Чи на те ж я Тиху келію покинув, Скит відлюдний, щоб аж тута В путах сумніву скінчить?»)
– Мета і прагнення І. Вишенського. (…Бажає довершити Аскетичний острий подвиг, В пості, самоті, мовчанні Слухать голосу душі Той… Вибира собі печеру, Вибира собі могилу, Відки вороття немає.)
– Ігумен — про старця. (Відтепер в житті земному Змазане ім’я твоє.)
– Порівняння аскетником труднощів власних та України. (Що мені до неї? Важко Їй, небозі, там бороться З єзуїтами й ляхами, Та не легко ж і мені.)
– Визначення свого життя. (Лиш один тут шлях правдивий І спасенний — шлях Хреста.)
– Відмова допомогти православним. (Що мені до України? Хай рятується, як знає,— А мені коли б самому Дотиснуться до Хреста. Адже я слабкий і грішник! Я не світоч, не месія, Їх від згуби не відкуплю, Сам із ними пропаду.)
– Іван — не зрадник Бога. (Ні, не зраджу свого Бога, Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.)
– Любов до рідної мови. (Старець слухав, дух заперши, Його уху жадно ссало Український любий голос… Каяття за свою провину І ламає руки старець, І болюче серце тисне, І перед хрестом на камінь Він кидається лицем.)
– Любов до України. (Та невже ж та Україна — Сей квітчастий рай веселий, Се важке, кроваве пекло — Ще для мене не чужа? А чи ж я свої найкращі Думи, і чуття, й змагання Не відав їй на услугу В тій великій боротьбі? Чи ж не був я їй порадник На непевнім роздоріжжі? Чи не додав відваги Її втомленим борцям? Не для мене вже ваш запах! Не для мене ті далекі Спомини про Україну — Я давно для неї вмер! Вмер! А чом же серце скаче, Чом же кров живіше б’ється, Думка чайкою літає Над садками рідних сел.? Затряслись у старця руки, На письмі слова знайомі, Український той скоропис І знайомая печать.)
– Козаки — до Вишенського. (Поверни ти на Вкраїну, Зігрівай нас своїм словом, Будь між нами, мов та ватра У кошарі пастухів.)
– Критичне ставлення до своїх рішень. (Любеє, нема що мовить! Що в найтяжчую годину, В непрозору, люту скруту Свою матір покида! Що в засліпленні безумнім Сам лише спастися хоче, А братів тривожних, бідних Без поради покида! І яке ж ти маєш право, Черевино недобита, Про своє спасення дбати Там, де гине міліон? Чи забув слова Христові: «Добрий пастир власну душу Віддає за своє стадо»? Ти хіба не пастир їх? Чи забув слова Христові: «Хто рече: кохаю Бога, А не порятує брата,— Той брехню на душу взяв»? «Стійте! Стійте! Заверніться! Я живу ще! По-старому Ще кохаю Україну, Решту їй життя віддам! Для мене братів любити І для них життя віддати!
Дай мені ще раз поглянуть На свій любий, рідний край! Все віддам, готов, як грішник, Вічно у смолі кипіти —… Не минай мене в розпуці, Мов стривожене дитя!)
– Зникнення героя. (Він нічого вже не бачив, Тільки шлях той золотистий І ту барку ген на морі — І ступив, і тихо щез.
