“Кар’єра Ругонів” образи роману Золя передають історію сім’ї протягом великого проміжку часу.
“Кар’єра Ругонів” головні герої
- П’єр Ругон – головний герой
- Антуан Маккар – другий чоловік Аделаїди
- Арістид
- Паскаль
- Ежен – син П’єра Ругона, повідомляв батька в листах із Парижа про політичні новини та спрямовував його діяльність.
- Фелісіте – намагалася таємно управляти своїм чоловіком.
- Сільвер
- М’єтта
- Аделаїда — засновниця роду Ругон-Маккарів.
- Маркіз де Карнаван
- Фіна
- Грану
- Рудьє
- Муре
Серед героїв твору можна визначити головні та другорядні, позитивні та негативні, збірні та символічні, вигадані та реальні, однозначні та суперечливі.
Отже, у романі багато персонажів, і на першому місці, безперечно, П’єр Ругон. Хоча автор і проти типізації, але саме в такий спосіб новий клас — буржуазія — пробивав собі шлях до влади: через злочини (навіть проти власної родини), через «організацію» власного «героїзму», через протекцію (Ежен домігся нагороди для батька), підкуп та відверту зраду.
«Нове місто» багачів-аристократів ще трималося гордо й презирливо щодо нижчих класів торговців та робітників, але вже відходило в тінь історії (маркіз де Карнаван). Завсідники «жовтої вітальні» боягузливо очікували, звідки й куди подме вітер (згадайте поведінку Арістида, молодшого сина П’єра, членів «нової мерії», які терміново всі «захворіли», самого П’єра, який очікував від сина Ежена вказівок із Парижа); вражає повстанська маса, особливо коли Сільвер називає М’єтті військові загони; серед окремо взятих образів відзначаються своїм благородством Муре — чоловік зведеної сестри П’єра Урсули, Фіна (безмежно працьовита й самовіддана), Сільвер, який мріяв робити блискучі лаковані карети, але, перейнявшись республіканськими ідеями, приєднався до повстанців. У цілому ж натовп робітників — темна, неосвічена, часто жорстока у своїх масових діях, виснажена постійною непосильною працею. Однак, незважаючи на це, й прості люди здатні на високі, романтичні почуття (Сільвер і М’єтта, Муре й Урсула, Аделаїда), готові до самопожертви, до усвідомлення своєї ролі в історичному процесі.
Символічним є образ площі Св. Митра в Плассані, що утворилася на місці колишнього цвинтаря. З одного боку це — свідчення кругообігу, життя продовжується. З іншого — мертві тягнуть за собою живих, які порушили їх спокій і поставилися до них без поваги. На цій площі у тіні дощок із лісоскладу зароджується й розвивається любов Сільвера та М’єтти; тут саме юнак і гине, пригадуючи прекрасний образ своєї коханої.
