“Кар’єра Ругонів” короткий зміст

“Кар’єра Ругонів” короткий зміст роману Золя Еміль варто прочитати, щоб дізнатися про що цей відомий твір. Детальний переказ можна прочитати за 30 хвилин.

“Кар’єра Ругонів” переказ стисло

У першому романі з цієї 20-томної серії Золя розповідає про походження сім’ї Ругон і Маккарів, а також про виникнення у Франції Другої імперії, що дала великі можливості для буржуазних спекуляцій і авантюр. На прикладі цієї сім’ї автор відстежує вади та чесноти, що передаються у спадок.

Розповідь починається з передмови автора, в якому Золя чітко формулює своє завдання письменника-натураліста:

«Я хочу показати, як одна сім’я поводиться в суспільстві, розвиваючись, дає життя десяти, двадцяти індивідам. Вони, на перший погляд, зовсім не схожі один на одного, але, як свідчить аналіз, дуже тісно поєднані між собою. Спадковість, так само, як і сила тяжіння, має свої закони ».

Вже на самому початку роману ми знайомимося з сином ремісника і одним з головних героїв Сильвером, який чекає кохану дівчину М’єтту. Коли робітники збираються виступити проти монархії, молоді люди стають в авангарді колони. Золя з явною симпатією описує красивий портрет юнака і його ніжну шкіру.

Потім автор детально описує провінційне французьке містечко Плассан, де і розгортаються основні події роману. Його мешканців Золя поділив на три групи: дворяни, буржуазія і ремісники. Дається оцінка кожному стану у світлі державного перевороту 1851, в результаті якого республіканський лад змінився монархічним. Представники кожної з груп ведуть себе в цій ситуації особливим чином.

Паралельно з лінією Сильвестра йде розповідь про засновницю роду – Аделаїду Фук. Вона походила з розбагатілих міщан, але не була прагматичною і не шукала супутника життя у своєму середовищі. У крові цієї жінки вирувала пристрасть до плотських насолод, і тому її потягнуло до розбійника і контрабандиста Маккари, який не бажав зв’язувати себе путами шлюбу. Таким чином, їхні діти Антуан і Урсула сповна зазнали горя через свій статус незаконнонароджених.

Після смерті коханого Аделаїда охолола до всього, навіть до дітей. Частково вивести її з цього стану вдалося чоловікові на прізвище Ругон. Від їх уже законного шлюбу народився П’єр. Успадкуввши від батька мужицьку хватку, він з гідним завзяттям проклав дорогу до спадщини матері. Аделаїда ж доживала віку в маленькому будинку на околиці Плассана, який дістався їй від Маккара.

Шлюб П’єра Ругона з Фелисите приніс велике потомство. У перші п’ять років ця тендітна жінка народила трьох синів (Ежена, Арістіда і Паскаля), а потім ще двох дочок. Золя дуже докладно описує синів П’єра, які успадкували риси свого батька. Також багато уваги він приділяє характеристиці Паскаля, хоча той, мабуть, був винятком із правил. Не було в ньому «фірмової риси Ругонів» – нестримного прагнення до збагачення. Напередодні лютневої революції 1848 року троє синів П’єра опинилися в Плассані.

На прикладі роду Ругон Золя дає характеристику середньому прошарку суспільства і тому, як політична картина в країні відбивалася на їх можливостях. Використовуючи політичні події в своїх інтересах, Ругони збагатилися. Беручи участь у всіх стадіях політичної кризи, вони піднеслися на руїнах свободи. А коли республіка впала, взяли безпосередню участь у її розподілі.

Золя робить ретельний аналіз політичних сил Плассана, які зіграли свою роль під час революції 1848 року. Дворян і буржуазію об’єднала ненависть до республіки, а по-справжньому захищали її лише ремісники і селяни.

Після тривалої служби в армії повертається старший брат П’єра по материнській лінії Антуан. Солдатське життя досить сильно розбестило його, він став п’яницею і ледарем. Антуан хоче судитися з П’єром за спадщину, але не знаходить у своїх родичів підтримки. У нього народжуються троє дітей: Ліза, Жервеза і Жан.

Між тим, політичні події 1851 продовжують бурхливо розвертатися і дістаються Плассана, докорінно змінюючи життя його мешканців та долі героїв роману. Сільвер разом з М’єттою приєднуються до групи повсталих робітників. Антуан Маккар, якого пролетарі вважають своїм, входить у змову з П’єром Ругоном. Він заманює в пастку республіканців, в рядах яких і його племінник Сільвер. Ціну зради в 800 франків П’єр зобов’язується йому оплатити. Під час бою гине М’єтта. Сільвера розстрілюють жандарми.

Зате Ругон ці ж події відкривають шлях до успіху. В їх жовтому салоні чути овації. Феліс не приховує свого захоплення. П’єр піднімає келих за імператора!

“Кар’єра Ругонів” переказ стисло

I
Грудень, 1851. Плассан – містечко на півдні Франції. На одному із закутків площі св. Митра, на місці колишнього міського цвинтаря, зустрілися закохані Сільвер та М’єтта. Хлопець приєднався до революціонерів, які мали приєднатися до армії повстанців, і тому прощався з коханою дівчиною.

М’єтті було 13, і вона жила під опікою дядька у великому маєтку Жа-Мейфрен, біля площі св. Митра. Батько М’єти був браконьєром, який відбував покарання на каторзі, через те, що захищаючись застрелив жандарма. У Плассані його вважали вбивцею та злодієм. Дядько М’єтти відносився до племінниці як до наймички, дорікав таким батьком. Коли Сільвер попрощався з нею,  дівчина стала зовсім беззахисною.

Вихованням Сільвера займалася бабуся, а дядько вчив його “любити республіку”. Сільвер щиро вірив, що революція принесе йому з коханою щастя та свободу.

Закохані гуляли, доки до Плассану не підійшли повстанці.

Пласанському загону довірили нести прапор. Щоб швидше приєднатися до товаришів, Сільвер привів М’єтту в загін. Хтось почав кричати, щоб вона забиралася — їм не потрібна дочка злодія та вбивці. На захист дівчини став один з мисливців, який в минулому знав її батька, і його підтримали інші.

М’єтті дозволи приєднатися, саме вона мала нести прапор. Дівчина була щаслива, що вона зможе бути поруч із Сільвером.

II
Місто Плассан було розділене проспектами на три квартали – робітничий, буржуазний та дворянський. Жителі кожного кварталу жили відокремлено. Навіть під час традиційних недільних прогулянок жителі кварталів не змішувалися.

У такому середовищі почалася історія сімейства Ругон-Маккарів. Перший з Ругонів, хитрий і розважливий селянин, одружився з Аделаїдою, напівбожевільною донькою багатого городника, яка після народження сина П’єра ще більше збожеволіла і цікавилася тільки чуттєвими насолодами.

Згодом Ругон помер, а в Аделаїди з’явився коханець – браконьєр і контрабандист, якого називали Маккар-бродяга. Бідна халупа чоловіка знаходилася в одному з глухих кутів площі св. Митра. Згодом Аделаїда народила від нього позашлюбних дітей. Син Антуан був лінивим, та зловживам спиртним, а дочка була надмірно чуттєвою.

П’є відрізнявся від брата і сестри, бо як батько-селянин був розумним. П’єр відвідував школу більш-менш справно, розумів необхідність освіти.

Невдовзі жадібний П’єр цілком підкорив собі божевільну матір та знайшов спосіб не ділитися спадщиною з братом і сестрою. Відправивши Антуана в армію і видавши сестру заміж, він змусив матір продати землю, що залишилася від діда-городника, власнику Жа-Мейфрена. Незабаром Маккара вбили митні стражники, і Аделаїда перебралася до його халупи.

П’єр одружився з Фелісіті, донькою напіврозореного торговця маслом. За 30 років шлюбу Фелісіте народила трьох синів та двох дочок. Розбагатіти Ругони не змогли, та мати направила все своє честолюбство на синів. Витративши купу грошей, вона відправила їх навчатися до Парижа, сподіваючись, що там її хлопчики досягнуть небувалих висот і зроблять її багатою.

Мрії Фелісіте не здійснилися. Її дочки вийшли заміж і покинули Плассан, а сини, після навчання, повернулися додому. Старший син, адвокат Ежен, був владолюбний. А молодший, Арістід був жадібний та лінивий. Після одруження він працював дрібним чиновником у префектурі.

Середній син, Паскаль, був схожий на Ругонів. Він став лікарем та видним ученим-фізіологом. У Плассані про успіхи хлопця не знали, усі вважали його диваком, так як жив він аскетично, лікував бідняків та вивчав трупи, які викопував на цвинтарі.

У 1845 році Ругони продали свою справу, так як грошей на утримання власного будинку їм не вистачало. П’єр та Фелісіте жили в орендованій квартирі, зі старими жовтими меблями.

Напередодні революції 1848 Ежен відправився в Париж.

III
Після лютневого перевороту 1848 жовтий салон Ругонів почав відвідувати маркіз де Карнаван. У Пассані вважали, що Фелісіте — його позашлюбна дочка. Маркіз хотів, щоб Франція знову стала монархією, а королем – Генріх V із династії Орлеанів. Чоловік сподівався повернути своє багатство і обіцяв залишити все Фелісіті, якщо вона його підтримає.

Ругони стали роялістами, а жовтому салоні утворився невеликий клуб.

Де Карнаван жив у будинку родича, який забороняв приводити однодумців, тому маркіз і вирішив влаштуватися у Ругонів. Офіційно головою клубу був П’єр, але насправді всім управляв маркіз, за ​​яким стояли впливові люди з духівництва.

У квітні 1849 Ежен повернувся з Парижу і був у домі батьків два тижні. Весь цей час він відвідував збори клубу. Перед від’їздом він вирішив використати це збіговисько ідіотів, і замислив провернути політичну інтригу. Про свої плани він розповів бутька, а матір вирішив використати пізніше. П’єр за свою допомогу хотів отримати  посаду приватного збирача податей.

Філісіте наполягла, щоб Паскаль теж відвідував її салон, сподіваючись, що там він знайде багатих клієнтів. Але вчений почував себе в салоні матері як у зоопарку та з цікавістю спостерігав за фізіологією його мешканців.

Арістід мав ціль «продати себе дорожче», в останній момент перейшовши на бік переможця. Поки що він вважався республіканцем і навіть публікував республіканську газету. Арістід намагався хоч щось дізнатися від брата, але той заборонив батькові посвячувати ненадійного Арістіда в інтригу. Він знав, що брат зможе викрутитися.

Ежен регулярно надсилав батькові листи з докладними інструкціями, які П’єр тримав під замком. Одного разу Фелісіте викрала ключ, прочитала листи і дізналася, що Ежен був прихильником та шпигуном партії нинішнього президента Луї-Наполеона, який хотів захопити імператорський трон. Якщо Луї-наполеон стане імператором Франції, то Ругони отримають усе.

Фелісіте прийняла участь у цьому задумі, але так що чоловік нічого не дізнався. Завдяки її впливу клуб прийняв сторону принца Луї-Наполеона. Маркіз все ж зрозумів її задум і змирився з тим, що час Орлеанської династії ще не настав.

У грудні 1851 року робітники та селяни департаменту, до якого входив Плассан, повстали, щоб підтримати Республіку. Перед бунтом Арістід вдав, що поранив руку і не може писати.

П’єр нічого не повідомив дружині про їх задум. Фелісіте була ображенв, щоб помститися, вона влаштувала все так, щоб П’єр залишився у Плассані, коли місто заповнили повстанці. Фелісіте хотіла, що П’єра арештували, але він встиг сховатись у хатині матері.

IV
Антуан Маккар повернувся до Плассана після програшу Наполеона, сподіваючись отримати частину спадщини і жити в багатстві. Зрозумівши, що спадком заволодів П’єр, Антуан почав тинятися містом у лахмітті та ганьбити брата. Антуан жив у матері, забирав останні гроші нещасної старої, і вона жила на хлібі та воді.

Зрештою, Фелісіті набридли постійні сварки, і вона вмовила чоловіка виділити братові гроші на одяг та оренду житла. Коли гроші закінчилися, Антуан почав плести вербові кошики та продавати їх на ринку. Матеріал для плетіння він не купував, а різав ночами за містом. Якось за цим заняттям його впіймав сторож, після чого Антуан став республіканцем.

Десять років Антуан шукав «спосіб добре жити, нічого не роблячи», і нарешті одружився з Жозефіною (Фіною) Гаводаном. Ця огрядна жінка, яка тяжко працювала на кількох роботах, була нерішучою, і Антуан сів їй на шию. Іноді вони напивалися і жорстоко билися.

За 20 років у Маккар народилося троє дітей. Старшу дочку ще дитиною взяла на службу сусідка і незабаром забрала її назавжди до Парижа. Молодші син та дочка підросли та почали працювати. Антуан жив на утриманні у дружини та дітей, цілі дні проводив у кав’ярнях, пліткуючи про політику та лаючи Ругонів, яких, як і раніше, ненавидів. Щоб помститися братові, Антуан вирішив знайти союзника у сім’ї П’єра.

Тим часом сестра Антуана померла від сухот, а її чоловік з горя повісився. Їхні старші діти вже були влаштовані, а молодший син, Сільвер, виявився нікому не потрібним, і його взяла до себе 75-річна Аделаїда. Хлопчик любив бабусю і доглядав її під час нервових нападів.

У дванадцять років Сільвер став учнем каретного майстра. Він читав усі книги, які потрапляли йому до рук.

Антуан спробував прищепити племіннику, що підріс, любов до республіки і ненависть до Ругонів. Він розповів йому про минуле бабусі, виставивши себе зразковим сином, а П’єра — негідником та злодієм. Сільвер перейнявся ідеями свободи, але ненависть у шляхетній душі юнака з піднесеними мріями про свободу, рівність та братерство так і не виникла. Бабусю він любив.

На початку 1850 року Фіна померла від запалення легенів. Діти Маккара роз’їхалися, відмовившись утримувати ледаря-батька. Розпродавши все майно, Антуан знову одягнув лахміття і почав плести корзини.

Повстанців Антуан зустрів із натхненням. Він сподівався приперти Ругонів до стіни і легко переконав своїх друзів-республіканців, що ворогів народу слід заарештувати. Він особисто вирушив заарештовувати П’єра, але вдома його не застав — той уже встиг сховатись у матері.

Повстанці не мали входити до Плассана, але їх недалекоглядний ватажок вирішив, що людей потрібно нагодувати. Вони заарештували мера, чиновників та захопили жандармерію. Під час короткого бою Сільвер вибив око жандарму. Крові було багато, і юнакові здалося, що він убив людину.

Перебуваючи в шоці, Сільвер залишив М’єтту на вулиці і пішов, а дівчину знайшов двоюрідний брат Жюстен і почав ображати її. Цей хлопець ненавидів кузину за те, що вона відмовилася стати його коханкою, і вже встиг донести батькові про її побачення. Сильвер, що прийшов додому, заступився за кохану, і дівчина не шкодувала через те, що пішла з дому.

Заарештований мер виявив надзвичайну мудрість і нагодував повстанців. Тієї ж ночі вони рушили до столиці департаменту, захопивши з собою полонених чиновників. Паскаль приєднався до повстанців як лікар. Антуан, що вже почувається господарем міста, вирішив охороняти Плассан і розташувався у мерії.

V
Повстанці не надто розумні, «наївні та легковірні», не підозрювали, що весь край уже здався, а вони йдуть назустріч загибелі. На ранок М’єтта втомилася, почала відставати, і Сільвер запропонував дівчині відпочити, а потім наздогнати товаришів, зрізавши шлях.

Досі кохання Сільвера і М’єтти було більше дитячим, але зараз у них прокинулася пристрасть. Сільвер уперше поцілував М’єтту в губи. Дівчина злякалася поцілунку, у неї з’явилося погане передчуття. Близькості тієї ночі в них не було.

Батько М’єтти потрапив на каторгу, коли дівчинці було 9 років. Її відвезли до тітки, дружини шкіряника Ребюфа. Ця владна і сувора жінка заправляє всім у домі. Вона взяла М’єтту як прислугу, але невдовзі прив’язалася до дівчинки, захищала її від чоловіка та сина та «не допускала до важкої роботи».

Двоюрідний брат Жюстен зненавидів М’єтту і всіляко хотів зіпсувати їй життя. Коли дівчинці виповнилося одинадцять, тітка померла, і Ребюфа звалив на М’єтту всю чорну роботу, а Жюстен почав набридати її розмовами про каторгу і каторжника і розповідати, як зараз живеться її батькові.

М’єтта могла б зненавидіти їх, але її врятувала зустріч із Сільвером. Їх звів колодязь поруч з хатиною Аделаїди. Одного разу колодязний журавель зламався, Сільвер заліз на стіну, щоб його полагодити, і побачив М’єтту. З того часу вранці закохані набирали в колодязі воду і розмовляли.

Робітники у каретній майстерні розповіли Сільверу про батька М’єтти, і юнак вирішив захищати свою нову подружку. Вони зустрічалися два роки – спочатку біля колодязя, а потім М’єтта знайшла спосіб тікати вечорами з дому. Разом вони довго гуляли луками, купалися в річці.

Все ж таки вони були дітьми, говорили і грали, ще не знаючи слів любові, насолоджувалися близькістю та спілкуванням. Навіть зимові холоди та дощі не могли розлучити закоханих. Вони гуляли, обнявшись і загорнувшись у великий плащ М’єтти. Щоб відновити честь коханої, Сільвер твердо вирішив одружитися з нею.

Відпочивши, закохані підійшли до міста Ошера одночасно з повстанцями. Місто радісно зустріло повстанців, але вранці наступного дня стало відомо, що до Ошера йде регулярна армія.

Недосвідчений ватажок повстанців не зміг правильно організувати оборону, і більша їх частина загинула під час бою, на інших чекала каторга. М’єтті вистрілили в серце, і дівчина померла на руках Сільвера. Згорьованого хлопця  заарештували.

VI
Коли повстанці пішли з Плассана, П’єр Ругон покинув хатину матері. Він боявся, що Імперію проголосять без нього, тому зібрав членів свого клубу, забезпечив їх зброєю і відправився наводити лад у місті.

Попри боягузтво соратників, П’єр швидко розібрався з Антуаном. Загін республіканців міцно спав і не чинив опору. Все закінчилося після кількох випадкових пострілів.

Маккара замкнули в туалетній кімнаті мера, а П’єра як визволителя міста тимчасово призначили мером Плассана. Ругон вважав, що всього досяг сам, без допомоги дружини. Фелісіте це образило, вона вирішила при першій можливості відплатити йому.

Пласанці були впевнені, що незабаром до міста вступить регулярна армія. Цього не сталося, і містом пішли чутки, що республіканці перемогли. Та за міськими стінами спалахувало вогнища, почувся бій набату і звуки Марсельєзи. Жителі вирішили, що це республіканці взяли Плассан в облогу.

Наступного дня П’єра вже не вважали героєм, пласанці згадали минуле його матері і почали називати Ругона шахраєм. Листа від Ежена не було, і П’єр вирішив, що їхня афера провалилася.

У свіжому номері роялістської газети Фелісіте прочитала статтю, яка вихваляє Імперію. Людина, яка публікувала  газету, відвідувала жовтий салону, після перевороту він самовільно став начальником міської пошти. Фелісіте запідозрила, що він розкрив листа Ежена, де повідомлялося про перемогу Луї-Наполеона.

Жінка пішла на пошту і отримала листа, але чоловікові його показувати не стала. Згустивши фарби, вона розписала становище Ругонів як безнадійне і до смерті налякала П’єра. Той повністю підкорився дружині та наважився на нову інтригу.

П’єр заплатив Антуану, щоб той зібрав республіканців, що залишилися в Плассані, і вночі напав на мерію. Ругон організував захист, а вночі стався «бій» — національні гвардійці, які сиділи в засідці, вбили трьох робітників, решта розбіглися. Кров і трупи допомогли репутації Ругона, він знову став героєм.

Аристид миттєво перекинувся на бік роялістів, підтвердивши це статтею у своїй газетці. П’єр примирився з сином і поклявся відтепер робити все лише разом із дружиною.

VII
Через два дні в Плассан повернувся мер, і Ругон неохоче поступився йому місцем. По всій префектурі пронеслися жорстокі каральні заходи. Війська вели із собою полонених республіканців і в кожному місті розстрілювали по кілька людей.

Ежен виклопотав батькові не лише посаду приватного збирача, а й орден Почесного Легіону. Ругони вирішили позичити грошей і відзначити цю подію розкішним обідом. Радість П’єра отруювала лише думка про племінника-республіканця Сільвера.

П’єр поніс обіцяні гроші Антуану, який ховався у хатині Аделаїди, і став свідком нападу безумства матері. Паскаля як лікаря відпустили, і тепер він дбав про бабусю. Паскаль припустив, що Аделаїда побачила, як розстрілюють улюбленого онука, і тепер приречена закінчити свої дні у божевільні.

Паскаль мав рацію. Сільвер, душа якого померла разом із Мьєттою, здався без опору.

Він думав про М’єтту. Сільвера розстріляв жандарм, якому він вибив око, у закутку площі св. Митра, де він зазвичай зустрічався з коханою. Це бачили двоє — злісний кузен М’єтти та Аделаїда.

А Ругони раділи державному перевороту, з якого і розпочалася кар’єра родини.