«Казка про рибалку та рибку» українською

«Казка про рибалку та рибку» на українській мові викладена в цій статті.

«Казка про рибалку та рибку» Пушкін українською

Жив старий із своєю старою
Біля самого синього моря.
Жили вони в ветхій землянці
Рівно тридцять літ і три роки.
Старий ловив неводом рибу,
А баба пряла свою пряжу.
Якось в море він кинув невід —
Прийшов невід з самим баговинням.
Він удруге закинув невід —
Прийшов невід з травою морською.
А втретє закинув він невід —
Витяг невід однісіньку рибку,
Золоту витяг рибку, не просту.
Почала тая рибка благати,
Людським голосом промовляти:
«Відпусти мене, діду, до моря,
Дорогий дам за себе відкуп:
Відкуплюся, чим тільки ти схочеш!»
Здивувався старий, налякався:
Він рибалив тридцять літ і три роки,
А не чув, щоб риба говорила.
Відпустив він рибку золотую
Ще й сказав їй привітливе слово:
«Бог з тобою, рибко золотая,
Твого мені відкупу не треба!
Іди собі, рибко, в синє море,
Гуляй там собі на просторі»Повернувся дід до старої,
Розповів їй про диво велике:
«Я піймав був сьогодні рибинку,
Золоту рибинку, не просту,
По-нашому рибка говорила,
В синє море додому просилась,
Дорогою ціною відкуплялась —
Відкуплялась чим тільки схочу.
Не посмів я взять відкупу з рибки,
Відпустив її в море задурно».
Почала баба лаяти діда:
«Ой, дурило ж ти, недотепо!
Не зумів взяти відкупу з рибки!
Було б взяти від неї хоч ночви,
Адже ж наші, бач, зовсім побиті!»

От пішов він до синього моря,
Бачить: море злегка буяє.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
«А чого тобі треба, дідусю?»
Тут старий уклонився та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибко!
Бач, стара моя все докоряє,
Не дає мені, старому, спокою:
їй потрібні новесенькі ночви,
Бо наші, бач, зовсім побиті!».
Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з богом,
Будуть вам новесенькі ночви!»

Повернувся старий до старої —
А в старої новесенькі ночви.
Та ще дужче стара докоряє:
«Ой, дурило ж ти, недотепо!
Випросив, телепню, ночви!
А яка із ночов тих користь?
Повертайся, дурню, до рибки,
Уклонися їй, випроси хату!»

От пішов він до синього моря
(Замутилося синєє море).
Золоту став він кликати рибку.
Припливла до нього рибка, спитала:
«А чого тобі треба, дідусю?»
Тут старий уклонився та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибкої
Іще дужче стара мене лає,
Не дає мені, старому, спокою:
Хату просить баба сварлива!»
Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з богом!
Нехай так уже: буде вам хата».

Пішов дід до своєї землянки,
А землянки немає вже й сліду!
Перед ним з світлицею хата,
З димарем мурованим, білим,
Ще й дубові тесові ворота.
А стара сидить під віконцем
Та чимдуж чоловіка картає:
«Ой, дурило ж ти, недотепо!
Випросив, телепню, хату;
Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу селянкою бути,
Хочу буть дворянкою значною!»

Знов пішов дід до синього моря
(Неспокійне синєє море).
Золоту став він кликати рибку.
Припливла з моря рибка, спитала:
«А чого тобі треба, дідусю?»
Уклонився він рибці та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибко!
Бач, стара моя зовсім здуріла,
Не дає мені, старому, спокою:
Вже не хоче селянкою бути,
Хоче буть дворянкою значною!»
Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з богом!»

Повернувся старий до старої.
Що ж він бачить? Високий терем,
А на ганку сидить його баба
В дорогій соболевій керсетці,
Грезетовий на бабі очіпок,
Ще й перлове намисто на шиї,
На руках самоцвітні каблучки,
На ногах чобіточки червоні.
Перед нею прислужники вірні,
Вона б’є їх, за чуба тягає.
Каже дід до своєї старої:
«Здрастуй, пані, вельможна дворянко!
Чи теперички ти вдовольнилась?»
А стара на старого як гримне,
Та на стайню до коней послала.

От і тиждень, і другий минає —
Іще дужче тут баба здуріла,
Знов до рибки старого посилає.
«Повертайся, вклонися рибці.
Вже не хочу дворянкою бути,
Хочу бути як вільна цариця!»
Дід злякався, почав благати:
«Що ти, бабо, чи ти сказилась?
Ти ж ні ходи, ні мови не вмієш,
Тільки будеш людей смішити!»
Розгнівилася баба ще дужче,
Як ударила діда в обличчя:
«Як ти смів сперечатись зі мною.
Зі мною, дворянкою значною?
Йди до моря, добром тобі кажуть,
А не схочеш — неволею підеш!»

Почвалав старенький до моря
(Почорніло синєє море).
Золоту став він кликати рибку.
Припливла до нього рибка, спитала:
«А чого тобі треба, дідусю?»
Уклонився старенький та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибко!
Знову моя баба вередує:
Вже не хоче дворянкою бути,
Хоче бути як вільна цариця!»
Відказала тут рибка золотая:
«Не журися, іди собі з богом!
Добре, буде царицею баба!»

До старої дідусь повернувся.
Бачить: царський палац препишний.
У палаці стару свою бачить:
За столом сидить, мов та цариця,
Служать їй пани та бояри,
Наливають їй вина заморські,
На закуску — медяники солодкі.
Навкруги стоїть грізна сторожа,
За плечима сокири та списи.
Як побачив дідусь, налякався,
В ноги він старій уклонився
Й мовив: — «Здрастуй, грізна царице!
Чи ж теперички ти вдовольнилась?»
І не глянула баба на нього,
Тільки гнати з очей його звеліла.
Тут підбігли пани та бояри,
Старого у шию заштовхали.
А на дверях сторожа надбігла
Та сокирами ледь не зарубала.
Ще й народ глузував із нього:
«Так і треба тобі, старий неук!
Це тобі, нечемо, наука:
Не сідав би не в свої сани!»

Ось і тиждень, і другий минає —
Іще дужче баба здуріла:
Царедворців до діда посилає.
Розшукали старого, приводять.
Чоловікові й каже баба:
«Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу царицею бути,
Хочу бути владаркою морською,
Щоб жити мені в морі-окіяні,
Щоб служила мені рибка золотая
І в мене була на побігеньках».
Не насмілився дід сперечатись,
Не наважився всупереч казати.
От іде він до синього моря,
Бачить: море сердите бушує,
Надимає розгнівані хвилі,
Ходять хвилі, і стогнуть, і виють.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
«А чого тобі треба, дідусю?»
Уклонився старий та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибко!
Що робити з клятою бабою?
Вже не хоче царицею бути,
Хоче бути владаркою морською,
Щоб жити їй у морі-окіяні,
Щоб сама ти їй, рибко, служила
І в неї була на побігеньках!»
Не сказала нічого рибка,
Лиш хвостом по воді майнула
І сховалась в глибокому морі.
Довго ждав старий біля моря,
Не діждався, пішов додому.
Глянув — аж перед ним землянка,
На порозі сидить його баба
Й перед нею — розколоті ночви.

1833

Переклад: Н. Забіла

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: 5клас

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *