Казка про цибулю

Казка про цибулю

Господиня купила на ринку різні овочі і фрукти. Прийшла вона до дому і виклала всі ті овочі і фрукти на стіл.
— Зварю я борщику! Смачнючого та пахучого! – вирішила господиня, милуючись усім тим стиглим і соковитим багатством.
— Стривай. Ці овочі і фрукти такі чудові, що я неодмінно маю їх намалювати! З них вийде дивовижно зугарний натюрморт! – сказав господар, який як Ви здогадалися був художником. – Вони такі гарні, що я прямо зараз піду і приготую студію для роботи.
І господар з господинею вийшли з кухні.
На кухні запанувала тиша.
Та ось овочі і фрукти почали лопотіти.
З початку з того лопотіння неможливо нічого було розібрати, аж ось воно чіткішим.
— Ви чули! Художник сказав, що ми чудові! Чудові! Чудові! – зраділи овочі.
— Він напише з нас дивовижно зугарний натюрморт! – одізвались фрукти.
Овочі і фрукти ще довго раділи б, але раптом почувся крик.
— Фі!!! Звідки цей запах! – заверещали овочі. – Тут пахне… тут пахне цибулею! Це просто нестерпно! Цибуля, ми не хочемо з тобою товаришувати, забирайся від нас – негайно!
І очі виштовхнули цибулю із своєї купки. Від того поштовху цибуля покотилась прямо до купки з фруктами. Але і тут не було цибулі спокою. Фрукти одрачу зарепетували.
— Фі!!! Цибуля, нам не подобається як ти пахнеш! – і овочі теж виштовхнули цибулю із своєї купки.
Цибуля покотилась і спинилась прямо посеред столу. І ніхто за вигуками „Ми чудові! Ми прекрасні!” не почув, що цибуля тихенько заплакала.
Але і тут її не дали спокою!
— А чого це ти на самому кращому місці так розляглася! Хіба ти не бачиш, що тут так просторо. На цьому місці художнику буде видно всі мої золоті зернятка. Адже мене виростив, між іншим, сам ФАБРАЖА. – зарепетувала кукурудза.
— Ти мабуть хотіла сказати – Фаберже! – пролунав якийсь писклявий голос.
— Так-так, я і кажу – ФЕБРЕЖЕ. Всі зернятка у мене золоті. І я така солоденька. – продовжувала хизуватися кукурудза.
— Справді?! – знову пискнув незнайомий голос.
— Так. Надзвичайно солодка! – зраділа кукурудза, що є перед ким хизуватися.
Після цього на стіл залізла миша і підбігла до кукурудзи. Миша понюхала кукурудза і пропищала.
— Так, пахнеш ти справді смачно!
Почувши таке кукурудза не на жарт занепокоїлась.
— Заждіть, а навіщо ви мене нюхаєте!
— А я тебе з’їсти хочу! – писнула миша.
— Ні, мене не можна їсти! Мене ще не намалювали! І взагалі ніяка я не кукурудза! Я – цибуля! Просто мене зачарувала зла капосна відьма! —  заридала кукурудза.
— Відьма!.. Зла і капосна! Зачарувала! Який жах!.. Яка трагедія!.. Я не можу стримати сліз. – і миша заридала також.
— Пані миша, Ви плачете! То Ви мене не будете їсти?! – зраділа кукурудза.
— Чому ж ні! Я плачу, бо саме згадала, що мене теж зачарувала зла капосна відьма і тепер я маю харчуватись зачарованою цибулею! – пискнула миша і проковтнувши кукурудзу щезла зі столу.
Але і тут цибулі не стало спокою. До неї підкотилась груша і почала штовхатися.
— Це тепер буде моє місце. Я надихну нашого художника на серію справжніх шедеврів: „Груша на шарі”. „Купання груші”, „Загін груші в бою”.
Та тут почулось дзижчання і на грушу сіла муха.
— Не сідайте на мене! – запротестувала груша. – Ви зіпсуєте мою шкірку.  А мене сьогодні будуть малювати.
Зачувши це муха засміялася:
— Джжжж!.. А от і ні! Джжжж!.. Ніхто Вас не намалює!… Джжжж!.. Ах-хаха! Я принесла вірус! Джжжж!… Ах-хаха! Дуже лютий вірус! Джжжж!.. Ах-хаха! І всі захворіли! Тепер Вас ніхто не намалює! Джжжж!.. Ах-хаха!
— Але ж художник так і не намалював мій найкращий профіль! – заплакала кукурудза. – Ось цей! Хоча ні ось цей! Ні, не цей! А оцей!
І груша почала крутитися шукаючи свій найкращий профіль:
— Цей! Ні, цей! Цей! Цей! Цей!
Врешті решт груша так закрутилась, що впала і встала пом’ята. Груша підвелась і побачила, що в неї вцілів лише один бік.
— Ось він! Знайшла! – зраділа груша і знову впала.
А тим часом овочі і фрукти збентежено гомоніли.
— Овочі і фрукти! – заглушив цей гомін своїм криком гарбуз. – Як найбільший із Вас, я обираю вашим головнокомандувачем. Це означає, що я буду надавати накази, а Ви їх виконувати- радісно і з піснею! Зараз я Вам дам мій перший наказ. Овочі і фрукти, я оголошую війну вірусу і наказую Вам його перемогти!
Але овочі і фрукти, почувши наказ гарбуза, тільки збились докупи і з переляком поглядали на гарбуз.
Гарбуз побачивши, що ніхто не виконує його наказу затрясся і підплигнув:
— Я наказую Вам, ідіть і переможіть вірус!
Але овочі і фрукти знов залишились на місці і гарбуз знову закричав:
— Переможіть вірус!
Тепер овочі і фрукти ще з більшим переляком вирячились га гарбуз.
— Переможіть вірус! … Переможіть! Ну?! … Чому Ви не перемагаєте вірус, га?
— Командувач гарбуз! Але ми не вміємо перемагати вірус! – нарешті озвались фрукти.
— Невже так важко перемогти якийсь вірус, коли це наказує сам головнокомандувач?! – залютував гарбуз.
— Вибачте! А мені здалося чи Ви дійсно говорили про вірус? – раптом озвалась цибуля.
— Звичайно про вірус і його треба перемогти! Тільки відійди. Я не можу дихати коли ти поруч!
— Вірус! Всього на всього треба перемогти якийсь вірус! Я то думала щось справді серйозне! А треба всього на всього перемогти якийсь вірус! Ой насмішили! Мені не було так весело з того часу як мене принесли на цю кухню! Як смішно, як весело, ха-ха-ха!
І цибуля засміялася, а із її кісок почав проступати газ.
— Ха-ха! – сміялась цибуля і з її кісок проступало все більше і більше газу.
Нарешті газ заполонив увесь дім і всі овочі і фрукти почули розлючений крик мухи:
— Цибуля, я ненавиджу тебе! Джжжж!… Мій самий лютий вірус задохнувся. І все через тебе! Джжжж!… Бах1
А те „бах” означало, що муха так розлютилися, що не помітила шибку і врізалась в неї.
Овочі і фрукти зраділи і кинулися обнімати і цілувати цибулю.
І тільки гарбуз не радів. Він насупився і буркотів:
— Це несправедливо! Чому всі цілують цибулю! Адже наказ перемогти вірус віддав я! Зупиніться! Наказую обіймати і цілувати мене!
Саме в цей момент двері на кухню відчинились. Це був художник6
— Фух! Стало легше! А то мені здалося, що я захворів! Тепер можна зайнятися і натюрмортом.
Зачувши це овочі і фрукти заспівали:
Як гарно бути абрикосом
Бананом, динею, огірком,
Як гарно бути баклажаном,
Горохом, рапсом, кавуном,
Як гарно бути виноградом,
цибулею, хроном, часником.
Як гарно бути…
Як чудово просто бути!
А натюрморт того разу у художника, у здорового художника, у здорового художника, який не боявся цибулі, вийшов і справді чудовий.

Хризантема і Цибулина

Неподалік від хати виросла Хризантема. Під кінець літа вона розквітла ніжно-рожевим цвітом. Хризантема милувалася собою. її квіти шепотіли: «Які ж ми гарні!».

А поряд із Хризантемою росла Цибуля. Звичайна ріп­часта Цибуля. її зелена стеблина вже зів’яла. А від спі­лої цибулини йшов міцний цибулиний дух. Хризантема зморщила ніс і каже Цибулі:

—        Як неприємно від тебе пахне! Дивуюсь, для чого люди садять таку рослину. Мабуть, для того, щоб відга­няти бліх.

Цибуля промовчала. Поряд із Хризантемою вона ви­давалась простачкою.

Пополудні з хати вийшла Жінка і попрямувала до Хри­зантеми. Квітка затамувала подих. Звісно, Жінка зараз скаже: «Які чудові квіти ці хризантеми!».

Жінка підійшла ближче, промовила:

«Які прекрасні квіти ці хризантеми».

Хризантема мліла від задоволення. Жінка схилилась, вирвала Цибулю і, замилована, сказала:

—        Яка прекрасна Цибулина!

Хризантема здивувалась. Вона подумала: «Невже й Цибулина може бути прекрасною?»

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Казки

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *