«Києво-Печерський патерик» скорочено

Києво-Печерський патерик — збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря, заснованого в середині XI ст.

«Києво-Печерський патерик» скорочено читати

«Слово про створення церкви Печерської»

Під час князювання Володимира Святославича в Любечі жив благочестивий муж, який захотів стати ченцем. Він прийшов на Святу Гору Афон і в одному з тамтешніх монастирів прийняв чернецтво. Його постригли під ім’ям Антонія. Одного разу ігумен повелів йому повернутися на Русь, щоб там служити прикладом для інших.

Антоній, прийшовши до Києва, не захотів оселитися ні в одному з монастирів. Він знайшов в Берестові печеру, яку колись вирили варяги, і оселився там. Коли князем став Святополк Окаянний, який убив Бориса і Гліба, Антоній знову віддалився на Святу Гору.

Незабаром княжий престол посів благочестивий Ярослав. У той час жив священик Іларіон, він служив в Берестовській Церкві та ще викопав собі маленьку печерку на одному з дніпровських пагорбів і там молився. Князь поставив Іларіона митрополитом, а печерка його збереглася.

Одного разу ігумен афонського монастиря, де перебував Антоній, підкоряючись Божому гласу, велів Анггонію знову йти на Русь. Коли монах повернувся в Київ, він став жити в печерці, викопаній Іларіоном, і молитися там Богу. Багато людей приходили до нього за благословенням. Приходили і бажали стати ченцями.

Під час князювання Ізяслава у Антонія вже зібралася братія в дванадцять чоловік, в тому числі святий Феодосій. Ченці викопали велику печеру. Антоній поставив ігуменом Варлаама; сам він звик до самоти і тому зробив собі особливу печеру. А братія вже в печері не поміщалася. Іноки поставили маленьку наземну церкву і вирішили побудувати монастир. Антоній благословив цей намір, а князь Ізяслав віддав їм для споруди гору над печерою. З тих пір монастир називається Печерським, бо раніше ченці жили в печері.

Князь Ізяслав незабаром перевів Варлаама на ігуменство в монастир святого Дмитра. Тоді братія обрала ігуменом Феодосія. Святий Феодосій зібрав у обителі сто іноків. Він ввів в монастирі статут грецького Студійського монастиря. Феодосій в числі інших постриг і сімнадцятирічного Нестора, який написав це сказання.

Про смиренного і багатотерпеливого Никона чорнорижця

Інок на ім’я Никон був узятий в полон половцями. Його тримали в оковах. Родичі прийшли викупити Никона, але він відмовився, вирішивши, що є воля Божа на те, щоб він був у полоні.

Родичі пішли, а половці, бажаючи отримати викуп, стали жучити інока. Його морили голодом, спрагою, взимку тримали на морозі. Никон же сподівався, що Господь позбавить його. Він повідав мучителям, що бачив сон, в якому йому було сказано: «Через три дні ти будеш в монастирі». Половці вирішили, що Никон хоче бігти, підрізали йому гомілки і надійно стерегли. Але на третій день він раптом зробився невидимий.

В цю мить він опинився в Церкві Печерського монастиря. Здивована братія обступила інока. На Никоні були кайдани, і він був весь поранений тими. Монах хотів приховати чудо, але це було неможливо. Коли він про все розповів братії, з його зняли кайдани і перекували на речі, потрібні для вівтаря.

Через час половчанин, у якого Никон був у полоні, приїхав до Києва. У монастирі він побачив свого колишнього бранця. Тоді половчанин разом зі своїм родом прийняв хрещення і зробився ченцем.

Никон міг творити чудеса. Коли він був у полоні, його товариші захворіли від голоду, але він зцілив їх молитвою, і вони бігли, ставши невидимими. А одного разу, коли половчанин вмирав, він наказав розіп’яти Никона над його могилою. Никон же молитвою зцілив його, а себе визволив від смерті.

 

Про святого Афанасія затворника, який помер, а на другий день знову ожив і прожив потім дванадцять років

Один брат на ім’я Афанасій, який проводив святе життя, після довгої хвороби помер. Цілий день він залишався без поховання, бо був бідний і ніхто не хотів ховати його.

Вночі ігумен почув голос, який сказав, що Афанасій другий день лежить без поховання. Ігумен з братією пішли до померлого, але знайшли його живим, таким, що сидить в сльозах. На всі питання він повторював лише: «Рятуйтеся!» — І радив перебувати у послуху й покуті. Він прожив затворником в своїй печері ще дванадцять років і ніколи ні з ким не говорив. Перед смертю він повторив братії повчання про слухняність і покаяння.

Один з братії, Вавила, що страждав болем в ногах, доторкнувшись до тіла Афанасія, зцілився. Він розповідав, що Афанасій явився йому у видінні і сказав: «Прийди, я вилікую тебе».

Про Арефа чорнорижця, як вкрадене у нього злодіями багатство в милостиню йому залічено, завдяки чому він отримав спасіння

У монастирі жив чернець на ім’я Арефа, родом половчанин. Він був багатий, але нічого не подавав жебракам. Одного разу у нього вкрали все багатство. Арефа почав розшук і звинуватив невинних. Братія намагалася втішити його і вмовляти не шукати зниклого, але він і слухати не хотів.

Через деякий час Арефа важко захворів. Будучи при смерті, він побачив ангелів і бісів, які вели суперечку про його душу. Ангели сказали, що якщо за втрату багатства людина дякує Богові, то це більш милостині. Тоді Арефа вигукнув: «Господи, згрішив я, все твоє, а я не скаржуся». Тоді ангели записали вкрадене у нього добро як милостиню.

Арефа видужав і розповів про все. З тих пір норов його зовсім змінився, і він за все хвалив Бога.

Про двох ворогуючих між собою братів, Тита-попа і Євагрія-диякона

Жили два брати по духу, диякон Євагрій і поп Тит. Вони дуже любили один одного, але диявол посіяв між ними ворожнечу і ненависть. Так, у ворожнечі, прожили вони довгий час.

Одного разу Тит сильно розболівся і послав до Евагрія з благанням про прощення. Але Євагрій не пробачив і не хотів йти до хворого. Старці привели його насильно, бажаючи помирити братів. Хворий зі сльозами просив вибачення, але диякон немилосердно відмовив. При цих жорстоких словах Евагрий раптово впав і помер. А Тит так само несподівано одужав.

Потім Тит розповів, що в цю мить він побачив ангела з вогняним списом. Ангел вразив Евагрия списом, а Титу подав руку і підняв його.

 

Про Микиту-затворника, який потім був єпископом Новгорода

У монастирі жив чернець на ім’я Микита. Він хотів, щоб його прославляли люди, і став проситися у ігумена Никона в затвор. Ігумен не дозволяв йому. Але Микита не послухався і зачинився в келії.

Через кілька днів його спокусив диявол. Біс постав перед монахом в образі ангела. Він повелів Микиті НЕ молитися, а тільки читати книги. Микита послухався. Незабаром він почав пророкувати, і пішла про нього слава як про святого.

Микита напам’ять знав Старий Заповіт, а про Новий навіть чути не хотів. І всі зрозуміли з цього, що він спокушений дияволом. Тоді преподобні отці, що жили в монастирі, відігнали від Микити біса. Інок одразу ж забув Старий заповіт і взагалі всі книги, так що його насилу навчили грамоті.

Після цього Микита став ченцем слухняним, смиренним, добродійним і навіть чудеса міг творити. Він був поставлений єпископом Новгорода.

Про святого і блаженного Агапіта, безкорисливого лікаря

При блаженному Антонії прийняв чернецтво киянин на ім’я Агапіт​​. Він завжди допомагав хворим братам і служив їм. Господь дав йому дар зцілення. Багато хворих видужували за його молитвами.

В цей час був один майстерний лікар, вірменин родом і вірою. Коли він бачив безнадійно хворих, то відразу передбачав їм день кончини, і завжди його слова збувалися. Одній людині він передбачив смерть через вісім днів. Але святий Агапіт ​​дав цьому хворому монастирської їжі, і він видужав. Тоді вірменин прислав до монастиря засудженого на смерть. На очах у Агапіта йому дали смертельного зілля. Агапіт ​​же нагодував вмираючого своєю їжею, і він отримав зцілення. Тоді вірменин, замучений заздрістю, підмовив своїх одновірців отруїти Агапіта. Але отрута не заподіяла святому шкоди.

Важко захворів князь Володимир Мономах. Лікування вірменина не допомогло йому. Князь став просити, щоб до нього прийшов Агапіт​​. Але чернець відмовився, тому що він дав обітницю ніколи не виходити з монастиря, а якщо він піде до князя, то повинен буде ходити і до інших хворих. Посланець князя просив, щоб Агапіт ​​хоча б дав ліки. Агапіт ​​знову послав своєї їжі, і Володимир одужав.

Мономах пішов до Печерського монастиря, щоб подякувати Агапіту, але той зник. Потім князь прислав боярина з дарами Агапіту, але монах відмовився будь-що брати. Боярин умовив інока прийняти дари заради князя, той погодився і сказав, що князь повинен все своє багатство роздати жебракам. Потім Агапіт ​​потихеньку викинув подарунки з келії. Князь же послухався Агапіта і роздав майно бідним.

Потім захворів сам Агапіт​​. Вірменин прийшов провідати його. Він став розмовляти з ченцем про лікарське мистецтво і зрозумів, що Агапіт ​​нічого в цьому не тямить. Вірменин сказав хворому іноку, що він помре через три дні. «Якщо не буде так, то я сам стану монахом», — додав він. А сам Агапіт ​​сказав, що помре через три місяці — так йому сповістив Бог.

В цей час до Агапіта принесли хворого. Інок встав, наче й не був хворий, дав стражденному своєї їжі, і той став здоровий. Дізнавшись, що лікар-вірменин — іновірець, Агапіт ​​вигнав його з келії. Святий помер, як і передбачав, через три місяці

А лікар-вірменин відрікся від вірменської віри і прийняв чернецтво в Печерському монастирі. Він розповідав, що блаженний Агапіт ​​вже після своєї кончини з’явився йому і нагадав про обіцянку прийняти чернечий образ.

Про святого Григорія Чудотворця

Григорій прийшов до монастиря і навчився у святого Феодосія чернечого життя. Він міг виганяти бісів.

Одного разу ворог роду людського навчив злих людей украсти у Григорія його єдине багатство — книги. Григорій, перебуваючи в Церкві, відчув, що в його келію прийшли злодії. За його молитвою Бог наслав на лиходіїв сон. Вони прокинулися тільки через п’ять днів. Григорій погодував їх і відпустив. Володар міста, дізнавшись про це, схопив злодіїв. А Григорій віддав володареві свої книги, щоб він випустив цих людей. Решту книг він продав, щоб нікому не було спокуси вкрасти їх, а гроші роздав убогим. Прощені злодії покаялися і стали працювати в Печерському монастирі.

Іншим разом злодії хотіли вкрасти плоди з городу, що належав Григорію. Але, взявши ношу, вони не могли рушити з місця, так і простояли два дні. Григорій сказав, що будуть вони, як любителі ледарства, стояти тут бездіяльно до кінця днів. Злодії ж поклялися, що тепер працюватимуть, а не крастимуть. Тоді святий відпустив їх, і вони, виконавши свою обіцянку, теж стали працювати в монастирі на городі.

До чудотворця Григорія прийшли троє людей. Вони говорили, що один з них засуджений на шибеницю, але може позбутися смерті за допомогою викупу. Григорій дав ошуканцям свої книги, сумуючи через швидку смерть одного з них. Брехуни зраділи, вирішили продати книги, та ще й обібрати плодові дерева в монастирі. Вони замкнули Григорія святого в печері, щоб він не завадив ім. Один з них (той самий лже-засуджений) заліз на дерево, але гілка обломилася. Його товариші кинулися бігти, а він зачепився за гілку намистом і повісився. На ранок, коли братія випустила замкненого Григорія з печери, він велів зняти мертвого, а його товаришам сказав: «Ось і збулася ваша думка». Раскаявшися обманщики кінчили дні в Печерському монастирі.

Коли блаженний Григорій пішов до Дніпра по воду, йому зустрівся князь Ростислав Всеволодич з братом Володимиром. Вони збиралися в похід на половців, а по дорозі хотіли зайти в Печерський монастир. Княжі слуги почали насміхатися над святим. А старець вмовляв їх покаятися, пророкуючи, що скоро вони разом зі своїм князем загинуть у воді. Князь Ростислав, розгнівавшись, звелів утопити Григорія. Так помер святий чудотворець. Братія шукала його два дні, а на третій день тіло Григорія чудесним чином з’явилося в печері.

Ростислав від люті не став заходити в монастир, а його брат Володимир пішов. І коли, рятуючись після битви від половців, князі переправлялися через річку, Ростислав потонув з своєю дружиною, а Володимир — урятувався.

Про преподобного Мойсея Угрина

Блаженний Мойсей був родом угорець. Він служив князю Борису. Під час убивства Бориса Мойсеєві вдалося уникнути смерті. Він став жити у сестри князя Ярослава, Передслави. Польський король Болеслав, який ходив на Русь разом з вигнаним князем Святополком Окаянним, взяв у полон сестер Ярослава і багатьох бояр, а з ними і Мойсея. Його закували в заліза і стерегли.

Мойсея побачила одна молода знатна вдова. Вона захотіла схилити юнака до перелюбства і навіть була готова вийти за нього заміж. Але Мойсей відмовився — він хотів зберегти душевну і тілесну чистоту.

Тоді жінка викупила Мойсея, і він став її невільником. Вона намагалася звабити юнака, одягала в дорогоцінні одяги, годувала солодкими стравами, однак це ні до чого не привело. Вдова вирішила морити його голодом, але один з її слуг потайки годував Мойсея. А інші дивувалися його наполегливості та радили одружитися на знатній пані. Але Мойсей прагнув до чернецтва.

Вдова задумала спокусити Мойсея честолюбством. Його возили за належними їй містам і селам, і всі кланялися юнакові. Але йому це було зовсім байдуже.

У той час зі Святої Гори прийшов один чернець. Він постриг Мойсея в чернецтво.

Жінка почала загрожувати юнакові смертю і повеліла бити його палицями. Вона звернулася до короля Болеслава, бажаючи помститися невільникові за свою ганьбу. Болеслав наказав жінці приїхати і привезти Мойсея. Бачачи непохитність юнака, Болеслав дозволив знатної вдові робити з невільником все, що завгодно. Мойсей же передбачив йому і своїй пані близьку смерть.

Вдова, зневірившись у виконанні свого бажання, наказала оскопити Мойсея. А Болеслав вигнав зі своєї країни всіх ченців. Але незабаром він зненацька вмер, і в країні піднявся бунт, під час якої була убита і пані Мойсея.

Мойсей же прийшов до Києва, до Печерського монастиря. Він міг зцілювати інших людей від плотської пристрасті.

Про чернорижця Прохора, який молитвою із трави, званої лобода, робив хліби, а з попелу — сіль

Під час князювання в Києві неправедного і злого Святополка було багато усобиць, половці здійснювали набіги і був в Руській землі голод.

У ті дні до печерського ігумена Іоана прийшов чоловік зі Смоленська. Він прийняв постриг і ім’я Прохора. Новий інок відрізнявся дивовижним помірністю: навіть не їв хлібу, а збирав лободу і пік з неї хліби. Коли настав голод великий, люди, наслідуючи Прохорові, теж стали пекти хліб з лободи. А Прохор в цей час особливо багато трудився: він наділяв своїми хлібами всіх бажаючих. Якщо він сам давав цей хліб, то він бував дуже смачний. А якщо хтось крав у Прохора хліб, то він ставав зовсім гірким, так що його не можна було їсти.

Один із братії вкрав у Прохора хліб і не міг їсти його. Так повторювалося кілька разів. Провинений брат розповів ігумену Іоанну про свій гріх. Хліб був гіркий. Тоді ігумен послав попросити хліб у Прохора: щоб один хліб взяли з його рук, а другий — таємно. Коли принесли до ігумена ці два хліба, вкрадений змінився у нього на очах: став на вигляд як земля, а на смак гірким. Після цього чуда слава про Прохора пройшла по всій землі.

Колись почалася усобица через засліплення князя Василька, у всій Російській землі Не стало солі бо не пускали купців. А Прохор зібрав безліч попелу, роздавав приходячим до нього, і цей попіл по молитві святого перетворювався в сіль. Всім він роздавав цю сіль безкоштовно, так що на торжище ціна солі сильно впала. Люди, що продавали сіль прийшли до князя Святополка і стали скаржитися на Прохора. Князь вирішив відняти сіль у інока і сам продавати її за високою ціною. Але коли у Прохора забрали сіль, то побачили, що це просто попіл.

Князь тримав цей попіл у себе три дні, а потім велів викинути його. Він негайно ж перетворився на сіль, і городяни зібрали її. Князь же, довідавшись про це диво, пішов до Печерського монастиря і приніс покаяння ігумену Іоанну (хоча раніше він ворогував з Іоанном і навіть намагався ув’язнити його в Турові).

З тих пір Святополк став любити і почитати святу обитель, особливо ж Прохора. Він дав слова не творити більше зла і просив, щоб Прохор своїми руками поклав його в труну, якщо князь помре раніше. А якщо раніше помре Прохор, то князь сам покладе його в труну.

Коли Прохор розболівся, князь був на війні. Святий послав до нього з проханням прийти і виконати свою обіцянку. Святополк розпустив військо, прийшов до Прохора. Той перед смертю наставляв князя. Коли Прохор помер, Святополк поклав його тіло в труну. Після цього він продовжив війну і здобув перемогу над ворогами.

З цього часу, коли Святополк йшов на війну, він завжди спершу приходив до монастиря поклонитися похованим там святим.

 

Про преподобного Спиридона просфорникам і про Алімпія іконописця

Спиридон прийшов у монастир із села; він швидко вивчився книгам. За велінням ігумена Спиридон пік просфори і при цьому безупинно співав Псалми.

Одного разу Спиридон затопив піч, і від полум’я загорілася покрівля пекарні. Тоді святий Спиридон зав’язав рукави у своєї сорочки, побіг до колодязя і налив в сорочку води. Чудесним чином вода не вилилася з сорочки, і Спиридону вдалося погасити полум’я.

Преподобного Алімпія батьки віддали вчитися іконопису. Це було, коли грецькі іконописці розписували церкви Печерського монастиря.

Майстри прикрашали мозаїкою вівтар церкви, і раптом сам собою виник сяючий образ Богородиці. З вуст Богородиці вилетів білий голуб і влетів в уста Спасові. Художники спробували знайти голуба в Церкві, але марно. Потім вони бачили, як чудо повторилося. І Алимпий, що допомагав майстрам, бачив це.

При ігумені Никоні Алимпий прийняв постриг. Він добре вивчився іконописної майстерності, писав безліч ікон і нічого не брав за це. Алимпий також оновлював постарілі ікони і ставив їх на свої місця. Ігумен зробив його священиком.

Один багатий киянин був прокажений. Лікарі не могли вилікувати його. Друг умовив прокаженого піти в Печерський монастир. Там його вмили і напоїли водою з криниці святого Феодосія. Але через свою невіру прокажений розболівся ще сильніше.

Поміркувавши про свої гріхи, хворий прийшов до преподобного Алімпія і покаявся. Алимпий відпустив йому гріхи і фарбами розмалював обличчя, замазавши струпи і надавши йому колишню красу. Потім прокажений причастився, омился святою водою і негайно отримав зцілення.

Інший чоловік з Києва поставив церкву і хотів зробити для неї ікони. Він дав двом монахам гроші і іконні дошки, щоб вони передали все це Алімпія, а той написав би ікони. Ченці срібло взяли, а Алімпію нічого не сказали. Замовнику ж вони збрехали, що Алімпій вимагає ще грошей. Чоловік дав ще грошей, а іноки знову привласнили їх і розтратили. Втретє повторилося те ж саме, а потім ченці заявили, що Алімпій гроші взяв, але ікон писати не хоче.

Тоді ображений замовник з дружиною пішов у монастир і став скаржитися на Алімпія. Алимпий тільки дивувався, бо нічого не знав. Ігумен велів привести ченців, які взяли гроші, і принести іконні дошки. Обманщики продовжували обмовляти на Алімпія, що він не хоче писати ікони. Але ікони, на превеликий подив, виявилися вже написаними — створеними самим Богом.

Іноків-ошуканців вигнали з монастиря, однак вони не припинили зводити наклеп: тепер вони стверджували, що самі написали ікони. Але чудеса показали, що ці ікони були непростими. Та церква, де вони перебували, згоріла, але ікони залишилися неушкодженими. Князь Володимир, дізнавшись про це, взяв одну з ікон і відіслав її в Ростов, в тамтешню церкву. Ця церква рухнула, а ікона збереглася. Її помістили в дерев’яну церкву, яка згоріла, але ікони вогонь не торкнувся.

Одна людина замовила у Алімпія ікону до свята. Іконописець розболівся, ікона залишилася ненаписаною, замовник же тужив і докучав преподобному. Той радив сподіватися на Бога: ікона буде готова вчасно. Замовник прийшов до Алімпія напередодні свята, а преподобному було зовсім погано. Людина стала докоряти Алімпію: чому, мовляв, не попередив його, він би передав замовлення іншому іконописцю. Замовник в печалі пішов, а в келії преподобного з’явився ангел і почав писати ікону. Спочатку Алимпий подумав, що це проста людина, але швидкість його роботи показала, що це був ангел. Ікона була закінчена за три години.

А людина, яка замовила ікону, на ранок пішла до своєї церкви і, побачивши сяючу нову ікону, впала від страху Він прийшов до ігумена монастиря і розповів про диво. Всі разом поспішили до Алімпія і побачили, що він помирає. Його стали питати про створення ікони, і преподобний сказав, що вона була написана ангелом. Цього ангела, готового прийняти душу, бачив Алимпий у свого ложа. Коли святий іконописець помер, тіло його поклали в печері з преподобними отцями.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *