Коли було проголошено радянську владу в Україні?

Коли було проголошено радянську владу в Україні?

УРСР було проголошено вже на т. зв. I Всеукраїнському з’їзді Рад робітничих і солдатських депутатів за участю селянських депутатів, який проходив у Харкові 11—12 грудня 1917 року. В прийнятій резолюції «Про організацію влади в Україні» з’їзд було конституйовано як вищий орган влади Української РСР. В його склад увійшов 41 чоловік, 35 з яких представляли більшовицьку партію. З’їзд, який фактично не представляв українського народу, проголосив встановлення радянської влади в УНР і обрав Центральний Виконавчий комітет рад, який в свою чергу створив перший уряд Радянської України — т. зв. Народний секретаріат.

Вищим органом влади проголошувався Всеукраїнський з’їзд Рад. У перервах між з’їздами його функції мав виконувати Цент¬ральний виконавчий комітет (ЦВК). До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Ю. Медведєв. II Всеукраїнський з’їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. ЦВК формувався за партійною ознакою. ЦВК мав відділи: агітаційний, господарський, зв’язку, військовий. Зі свого складу ЦВК обирав Президію, компетенція якої обмежувалась організацією роботи його пленумів.
Народний секретаріат був вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України.

17 грудня ЦВК рад України проголосив маніфест про повалення Центральної Ради і Генерального секретаріату. Зазначимо, що в той час Центральна Рада контролювала 3/4 території України.

25 грудня 1917 року розпочався наступ більшовицьких військ. Але за умовами Брестської угоди більшовицький уряд мусив перебратися з Києва до Полтави, а потім — з 9 березня 1918 року — до Катеринослава.

У липні 1918 року в Москві (!) було створено Комуністичну партію (більшовиків) України — КП(б)У як складову частину Російської Комуністичної партії більшовиків — РКП(б). Це давало РКП(б) можливість активніше втручатися в українські справи. Фактично формування вищих органів влади й управління в радянській Україні цілком залежало від РКП(б).
28 листопада 1918 року в Курську за постановою Центрального Комітету (ЦК) РКП(б) було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з П’ятаковим, який розглядався як тимчасовий радянський уряд.

7 січня 1919 року територія України, яка входила до складу Радянської Росії, стала називатися Українською Радянською Соціалістичною Республікою (УРСР). 26 січня 1919 року було створено новий уряд УРСР на чолі з Х. Раковським. Новий уряд декларував необхідність об’єднання УРСР з РСФРР на засадах соціалістичної федерації.
Зазначимо, що українська державність в УРСР мала суто формальний характер. Вже 11 грудня 1919 року було створено Всеукраїнський революційний комітет — фактично найвищий законодавчий і виконавчий орган більшовицької влади в Україні. Його головою став Г. Петровський.

27 січня 1920 року Всеукрревком анулював усі декрети уряду УРСР, у яких ішлося про побудову державних органів, замінив їх на російські декрети і в лютому склав свої повноваження.
Місцевими органами влади були проголошені Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та їх виконавчі комітети. В цьому плані для більшовиків головним завданням була більшовизація місцевих рад.
28 листопада 1918 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України прийняв «Тимчасове положення про організацію влади на місцях». За цим положенням вимагалася негайна організація на місцях військревкомів, а в селах — комітетів бідноти. Всі ці надзвичайні органи влади мали бути створюваними місцевими організаціями КП(б)У. До кінця 1920 року ревкоми становили більшість у загальній структурі державних органів влади. В губерніях і повітах України створювалися спеціальні «трійки», а у волостях — «четвірки», яким надавалася необмежена влада на місцях.
Зазначимо, що хоча Україна формально й мала статус незалежної радянської республіки, вільне обрання місцевих рад на її території не проводилося. На місцях у здійсненні влади значна роль відводилася комендантам і комісарам, які призначалися ревкомами. Абсолютна більшість у місцевих органах влади забезпечувалася за членами КП(б)У. Фактично до літа 1920 року КП(б)У перетворилася на основний елемент державного апарату. Система управління базувалася на принципі: ухвалам державних органів (ВУЦВК і РНК УРСР) обов’язково передували рішення Політбюро ЦК КП(б)У.

Рішенням Пленуму ЦК РКП(б) від 4 травня 1919 року об’єднувалися збройні сили, органи постачання, транспорту та зв’язку під керівництвом Ради оборони РРФСР. Рішенням політбюро ЦК РКП(б) від 1 червня 1919 року державні органи РРФСР ставали повновладними органами всіх радянських республік. Декретом Всеросійського ЦВК від 1 червня 1919 року про об’єднання Радянських соціалістичних республік — Росії, України, Литви, Латвії, Білорусі — для боротьби зі світовим імперіалізмом було юридично оформлено ліквідацію формального існування республік.

У проведенні продовольчої політики більшовиків та у зміцненні радянської влади на селі значну роль відігравали так звані комітети незаможних селян (комнезами). Вони діяли під керівництвом сільських рад, на відміну від комітетів бідноти (комбідів), які створювалися як замінники сільських рад.
Зазначимо, що у віданні уряду України 1920 року формально залишалися комісаріати освіти, внутрішніх справ, охорони здоров’я, землеробства, юстиції. Але всі вони діяли у тісному зв’язку з наркоматами РРФСР. 1920 року запроваджувалася посада уповноваженого Реввоєнради РРФСР при Раднаркомі УРСР, на яку було призначено М. Фрунзе.
Студенти мають усвідомити, що в період 1917—1920 рр. незалежної держави Радянської України не існувало. Її територія була включена до складу РРФСР.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *