Повість М. Коцюбинського “Дорогою ціною” розповідає історію двох закоханих. Соломію, яка любила Остапа, пан видав заміж за старого фурмана Остапа за бунтівні розмови хотів віддати у солдати. Щоб бути разом вони тікають на вільні землі. Під нас утечі Остапа поранили, але він вижив. Та нещастя знову спіткало їх, Остапа заарештували й мали відправити назад до пана. Соломія ж пожертвувала своїм життям заради порятунку коханого. Вже після скасування кріпацтва Остап повертається до місця загибелі Соломії й чекає із нею зустрічі в іншому світі. Короткий зміст твору “Дорогою ціною” нагадає всі переживання героїв.
Коцюбинський “Дорогою ціною” короткий переказ
Коцюбинський “Дорогою ціною” скорочено по розділах
“Дорогою ціною” короткий зміст
Було це в тридцятих роках минулого століття. Українське селянство було в ярмі панської неволі, тягло свою долю, як віл. Люди не були покірними, вони пам’ятали, як це бути вільними тому часто боролися за волю або тікали від панів.
Селяни рвалися на вільні від панщини Бесарабські землі. Як струмочки, стікалися втікачі до Дунаю. Але там їх чекали облави. Козакам платили за кожну впійману голову. Нестерпною була доля зловленого — його віддавали в солдати, засилали в Сибір, катували й відправляли знову на панщину.
Але селяни все одно втікали туди, де хоч дорогою ціною можна було здобути волю або полягти на вічний спочинок.
І
Остап прощається із Соломією, він збирається тікати від пана. Соломія сумує, що залишається сама з нелюбим чоловіком, за якого її віддав силоміць пан. Дівчина розуміє: парубкові не можна лишатися — пан дуже на нього лютий, і може віддати Остапа в солдати. Вона перевозить Остапа через ставок на човні й прощається з коханим;
Остап іде знайомими дорогами та згадує своє життя. Він відчуває себе вже вільним, тільки переживає за дідуся, якому через нього може дістатися від пана. Саме дідусь розповів йому про Січ, козацтво, про боротьбу з панами, підтримував сподівання на волю. Панові донесли про бунтівничі думки Остапа, і той змушений був тепер тікати.
Раптом на шляху Остап бачить постать чоловіка. Коли незнайомець наблизився, то виявилося, що це Соломія, перевдягнута в чоловічий одяг. Остап спочатку здивувався, а потім зрадів. Уранці, побачивши, як довгі коси жінки вибилися з-під козацької шапки, засміявся. Соломія дала йому ніж і рішуче сказала відрізати її довге волосся.
II
В одній із яруг, що спускалася до Дунаю, сиділи втікачі, чекаючи човнів, які могли їх доставити на інший берег — всі з речами, бо покидали батьківщину назавжди. Тут були дорослі й діти, здорові й навіть недужі. Тут були і Остап із Соломією. До них у дорозі приєднався Івран, їхній земляк. Очікування затяглося. Раптом тихо підпливли човни, люди затовпилися, зашуміли. Іван Котигорошок, ускочивши в човен, кликав Остапа із Соломією. У ту ж хвилину наскочила сторожа. Одні втікачі відпливли, а інші кинулися тікати, і кулі свистіли над їхніми головами.
Остап і Соломія мчали вперед без пам’яті. Коли втомилися, згадали про одного мірошника Якима, що теж знав спосіб переправитися на волю, й повернули до його млина. Мельник упізнав Остапа й порадив змайструвати невеликий пліт. Після півночі все було готове. Пліт був важкий, і його ледве дотягли до річки. Навколо — ні душі, туман, утікачам поки щастило. Пліт спустили на воду — і його понесло течією. Остап ледве зумів вирватися з потоку, дістатися до берега й схопитися за дерево.
Замість радості Остап відчув обурення й голосно закляв країну, де зазнав скільки кривди. У відповідь пролунав постріл сторожового козака, який навмання вистрілив у темряву… Остап, скрикнувши, схопився за груди.
III
Соломія взяла Остапа за руку й поволокла його якомога далі від річки. Вони бігли комишами, поки парубок зовсім знесилів. Жінка зрозуміла, що він поранений, зупинилася й перев’язала Остапа. Той попросив води, але де її візьмеш у такій темряві? Та, що хлюпала під ногами, зовсім не годилася для пиття. Йшли довго, поки зрозуміли, що заблукали, адже у високих комишах не можна було визначити, куди дме вітер, де сонце. Стан Остапа погіршувався, у нього почалася гарячка. Соломія поклала його на очерети біля озерця з чистою водою, а сама пішла шукати виходу з плавнів й допомоги. Дівчина теж заблукала, але вирішила не здаватися і будь-що знайти Остапа й урятувати його. Хоча їй було страшно, вона не знала куди йти…
Уранці Соломія прокинулася від диму і від того, що мимо неї пробігають дикі тварини, повзуть гадюки, кричить над головою птахи. Вона зрозуміла, що у плавнях почалася пожежа й з усіх сил кинулася слідом за звіриною.
Коли Соломія пішла, Остап відчув себе відрізаним од світу. Він щохвилини мочив руку у воді й охолоджував собі чоло. Йому стало зовсім погано — він почав марити, згадувати дідуся. Коли опритомнів, то побачив перед собою великого голодного вовка. Звір все наближався, й Остап хлюпнув на нього водою — той відступив. Так тривало довго, поки вовкові набридло, він завив, сердитий клацнув зубами й побіг геть.
Парубок спочатку змирився з тим, що скоро помре, а потім у нього прокинулася жага до життя – він сповз зі свого ложа й поповз. Коли раптом почув голос Соломії, то знепритомнів.
IV, V
Соломія вибралася з очеретів, за допомогою циган, що жили в хатині поблизу. Разом з циганами, яким мусила заплатити, вона знайшла Остапа. Стара циганка вилікувала пораненого. Соломія тим часом працювала в наймах, а всі гроші віддавала циганам. Цигани займалися крадіжками, тому поліція заарештувала їх, а разом із ними випадково потрапив до в’язниці й Остап, який ще не повністю відновився від кульового поранення.
Того дня Соломія зустріла на базарі Івана Котигорошка. Вони пішли забрати Остапа, але ні чоловіка, ні циган ніде не було. У поліцейській дільниці із Соломією не стали й говорити. Не могла вона довести невинність Остапа. Тоді вона вирішила підкупити драгомана (перекладача), який служив у поліції. Драгоман обіцяв небагато, адже в жінки було мало грошей. Єдине сказав, що Остапа будуть відвозити на той берег післязавтра вранці.
Соломія підмовила Івана дістати рушниці й визволити Остапа під час переправи.
Уранці вони взяли чужий човен і попливли. У човні, де сидів Остап, було четверо поліцаїв. Соломія піснею сповістила, що їде його визволяти. Зав’язалася бійка. Івана турки застрелили, Соломія упала в холодну воду і потонула.
Пройшло багато часу. На високій бесарабській полонині стоїть маленька хатина сторожа. Вітер гуде й розповідає йому про всі новини світу. Часто чується старому битому-перебитому Остапові, що кличе його Соломія.
Сайт шикарный, храни вас господь 😉