«Країна снігу» Ясунарі Кавабата скорочено

кавабата ясунарі біографія

Країна снігу — перший роман японського письменника Ясунарі Кавабата, який вважають класикою світової літератури.

» Країна снігу» скорочено

Японія 30-х років. Головний герой — Симамура, чоловік середніх років, їде в «снігову країну», щоб побачити красиву молоду жінку — Комако, з якою він познайомився рік тому.

Симамура виріс в Токіо, він людина забезпечена і якщо чим і займається, то виключно для власного задоволення. Так, він зацікавився спочатку народними танцями, потім європейським балетом, якого ніколи не бачив; він пише про нього статті. Проте в поїзді він зустрічає ще одну красиву, молоду дівчину — Йоко, яка всю дорогу доглядає за хворим чоловіком. Симамура не може зрозуміти, ким вони доводяться один одному. Її голос здається йому до болю прекрасним. Він спостерігає за її особою, яка відбивається в шибці, як у дзеркалі, і приходить в захват, коли її очі поєднується з якимось далеким вогником і зіниця спалахує. Дівчина і її супутник сходять з поїзда на тій же станції, що і Симамура. Агент готелю везе Симамура на машині повз потопаючих в снігу будинків. Симамура запитує агента про дівчину, яка тоді, навесні, жила в будинку вчительки танців, і чує у відповідь, що вона теж була на станції: зустрічала хворого сина вчительки. Симамура не дивується збігом: «значить, у дзеркалі, на тлі вечірнього пейзажу, він бачив Йоко, що доглядає за хворим сином господині будинку, де живе жінка, заради якої він сюди приїхав …»

Вони зустрічаються в коридорі готелю. Вона не дорікає йому за те, що він довго не приїжджав, не писав їй і навіть не надіслав обіцяне керівництво по танцях. Вона мовчить, але Симамура відчуває, що вона не тільки не звинувачує його, але сповнена ніжності, тягнеться до нього всім єством. Симамура згадує, як він познайомився з нею. На початку альпіністського сезону він приїхав в ці місця і, спустившись з гір після тижневого походу, попросив запросити гейшу. Йому пояснили, що всі гейші запрошені на банкет з нагоди закінчення будівництва дороги, але є ще дівчина, що живе в будинку вчительки танців, можливо, вона погодиться прийти. Вона не те щоб справжня гейша, але коли бувають великі банкети, її охоче запрошують: вона танцює, і її тут дуже цінують. Дівчина прийшла, і на Симамура повіяло дивовижною чистотою. Вона розповіла про себе: їй дев’ятнадцять років, народилася вона тут, в краю снігу, один час працювала подавальницею в Токіо, але потім її викупив покровитель: він побажав, щоб вона зайнялася викладанням національних танців і здобула самостійність. Але незабаром він помер, і з тих пір вона живе по-справжньому, по-своєму. Симамура заговорив з нею про театр кабукі — виявилося, що дівчина добре розбирається в мистецтві цього театру. Симамура почав відчувати до неї щось схоже на дружню участь. На наступний день дівчина зайшла до нього в номер в гості. Симамура попросив її порекомендувати йому гейшу, йому хотілося, щоб вони з дівчиною залишилися тільки друзями. Бути може, влітку він приїде сюди з родиною, вона могла б скласти компанію його дружині, а тілесна близькість може закінчитися тим, що на ранок йому і дивитися на неї не захочеться. Але дівчина все-таки відмовляється допомогти. Коли ж покоївка прислала до Симамура гейшу, йому негайно зробилося нудно, і він делікатно випровадив її. Зустрівши дівчину в кріптомериєвому гаю, він повідомив їй, що передумав і відпустив гейшу: йому здалося прикрим проводити час з іншою дівчиною, не такою красивою, як вона. Але щось між ними змінилося, все було вже не так, як до приходу гейші. Увечері дівчина з’явилася до Симамура в номер. Вона була на святі, і її напоїли, так що вона ледве стояла на ногах. Симамура обняв її, але вона пам’ятала його слова про те, що краще їм залишатися просто друзями, і боролася з бажанням віддатися йому. І все ж вона поступилася. Вона пішла від нього завидна, до того, як встала готельна прислуга, а Симамура в той же день повернувся в Токіо.

І ось тепер, кілька місяців по тому, Симамура, не злякавшися сильного холоду, приїхав у снігову країну, щоб знову побачити дівчину, ім’я якої він незабаром дізнається: Комако. Вона рахує, скільки днів вони не бачилися: сто дев’яносто дев’ять. Симамура дивується, що вона пам’ятає в точності дату їх любовного побачення: 23 травня. Вона пояснює, що давно вже веде щоденник. Більше того, виявляється, що вона з п’ятнадцяти років конспектує прочитані розповіді і романи, і зараз у неї накопичилося близько десятка зошитів із такими конспектами. Конспекти прості: ім’я автора, назву книги, імена героїв і їхні стосунки. Симамурі здається, що це безглузде заняття, даремна праця. Втім, якби Симамура став роздумувати про власне життя, він, можливо, прийшов би до висновку, що його життя теж безглузде. Комако запрошує Симамуру до себе додому. Він каже, що зайде, якщо вона покаже йому свої щоденники, але вона відповідає, що спалить їх. Симамура розповідає Комако, що їхав в одному вагоні з сином її вчительки і дівчиною, що супроводжувала його. Він намагається дізнатися, ким вона йому доводиться, але Комако не бажає відповідати. Вона говорить тільки про сина вчительки: йому двадцять шість років, у нього туберкульоз кишечника і він повернувся на батьківщину вмирати. Комако живе на горищі, де раніше розводили шовковичних черв’яків, в затишній, чистій кімнатці. Виходячи з будинку вчительки, Симамура стикається з Йоко і згадує, як у поїзді відображені у склі очі Йоко сполучилися з далеким вогником в полі і її зіниці сколихнули стали невимовно прекрасними. «Він згадав своє тодішнє враження, а воно в свою чергу викликало в пам’яті яскраві щоки Комако, палаючі в дзеркалі на тлі снігу». Симамура піднімається на вершину пагорба і зустрічає там сліпу масажистку. Він дізнається від неї, що Комако цього літа пішла в гейші заради того, щоб посилати гроші на лікування сина вчительки, з яким вона, за чутками, була заручена. Симамура знову приходять на думку слова «даремна праця» і «марність» — адже той, судячи з усього, знайшов собі нову кохану — Йоко, а сам перебуває на межі смерті. На питання Симамури Комако відповідає, що була заручена з сином вчительки. Ймовірно, був час, коли вчителька мріяла оженити на ній сина, але ні словом про це не обмовилася, і молоді люди могли тільки здогадуватися про її бажання. Але між ними ніколи нічого не було, і в гейші Комако пішла зовсім не через нього. Вона загадково говорить про те, що їй треба виконати свій обов’язок, і згадує, що, коли її продали в Токіо, її проводжав один син вчительки. Комако всіляко уникає розмови про Йоко, і Симамура ніяк не може зрозуміти чому. І коли Симамура зауважує, що недобре, коли Комако не ночує вдома, Комако заперечує, що вільна чинити як хоче і навіть вмираючий не може їй цього заборонити. Комако грає Симамура на сямісен. Симамура розуміє, що Комако в нього закохана, від цієї думки йому стає сумно і соромно. Тепер Комако, залишаючись у Симамури на ніч, вже не намагається повернутися додому до світанку. Напередодні від’їзду в ясний місячний вечір Симамура знову запрошує Комако до себе. Їй гірко, що він їде. Вона в розпачі від власної безпорадності: вона нічого не може змінити. Готельний службовець приносить Симамурі рахунок, де все враховано: коли Комако йшла в п’ять, коли до п’яти, коли в дванадцять на наступний день. Комако йде проводжати Симамура на станцію. Туди прибігає Йоко, яка кличе її додому: синові вчительки погано. Але Комако не хоче йти додому, і ні Йоко, ні Симамура не можуть її умовити. «Ні! Я не можу дивитися на вмираючого! »- Говорить Комако. Це звучить одночасно і як найхолодніша безсердечність, і як найгарячіша любов. Комако каже, що тепер уже не зможе вести щоденник, і обіцяє послати всі свої щоденники Симамура — адже він же щира людина і не стане над нею сміятися. Симамура їде.

Приїхавши через рік, Симамура запитує Комако, що стало з сином вчительки. «Помер, що ж ще», — відповідає вона. Симамура обіцяв Комако приїхати 14 лютого, у свято вигнання птахів з полів, але не приїхав. Комако ображена: вона залишила свою роботу і в лютому поїхала до батьків, але на свято повернулася, думаючи, що Симамура приїде. Тепер Комако живе в крамниці, де торгують дешевими солодощами і тютюном, там вона єдина гейша, і господарі дуже про неї піклуються. Комако просить Симамуру приїжджати до неї хоча б раз на рік. Симамура запитує, що стало з Йоко. «Все на могилу ходить», — відповідає Комако. Під час прогулянки Симамура бачить Йоко: сидячи на узбіччі дороги, вона лущить квасолю і співає «кристально чистим, до болю прекрасним голосом». Комако ночує у Симамури і йде тільки вранці. На наступний день Симамура лягає спати завидна, щоб скоротати час, бо його надія, що Комако прийде сама, без його поклику, не виправдалася. О пів на сьому ранку він виявляє Комако поважно сидячою за столом і читає книгу. Він нічого не може зрозуміти: невже Комако ночувала у нього, а він і не помітив? Але Комако зі сміхом зізнається, що сховалася в шафу, коли покоївка приносила вугілля для вогнища. Симамура і Комако йдуть гуляти. Симамура пропонує пройтися в сторону цвинтаря. З’ясовується, що Комако ще жодного разу не була на могилі вчительки і її сина. На кладовищі вони зустрічають Йоко. Зніяковівши під її пронизливим поглядом, Комако каже, що, власне, йшла до перукарки … І Симамура, і Комако відчувають себе ніяково. Вночі Комако приходить до Симамура п’яна.

Йоко тепер працює в готелі. Її присутність чомусь обмежує Симамуру, він навіть починає коливатися, чи запрошувати до себе Комако. Симамуру тягне до Йоко. Комако іноді передає нею Симамурі записки, і Симамура говорить з дівчиною. Йоко каже, що Комако хороша, але нещасна, і просить Симамуру не ображати її. «Але я ж нічого не можу для неї зробити», — відповідає Симамура. Він вважає, що краще йому скоріше повернутися в Токіо. Виявляється, Йоко теж збирається в Токіо. Симамура запитує, чи не Комако порадила їй туди їхати, але Йоко відповідає: «Ні, я з нею не радилася і ніколи не стану радитися. Противна вона … »Симамура пропонує Йоко поїхати разом, дівчина погоджується. Коли вона жила раніше в Токіо, вона була сестрою милосердя. Але вона доглядала тільки за одним хворим, і тепер щодня ходить на його могилу. Більше вона не хоче бути сестрою милосердя, не хоче ні за ким доглядати. Симамура запитує, чи правда, що син вчительки був нареченим Комако. Йоко із запалом відповідає, що це неправда. «Чому ж тоді ви ненавидите Комако»? — Дивується Симамура. У відповідь Йоко просить Симамура подбати про те, щоб Комако було добре, і вибігає з кімнати. Осінь закінчується, випадає перший сніг. Симамура розмірковує про кріпил — тканину, яку роблять в цих краях і відбілюють на снігу. У стародавніх книгах написано, що «є креп, бо є сніг. Сніг слід називати батьком крепу ». У Симамури виникає бажання об’їхати місця, де виробляється креп. Відвідавши один з таких містечок, він на зворотному шляху зустрічає Комако. Вона сварить його за те, що він не взяв її з собою, але тут лунають звуки сполоху; горить будівля для відгодівлі шовковичних черв’яків. У ньому повно народу: в цьому приміщенні показують кіно. Комако плаче, вона тривожиться за людей. Всі біжать на пожежу. «Чумацький Шлях брав початок там, звідки вони йшли, і протікав в одному з ними напрямку. Лице Комако, здавалося, пливло в Чумацькому Шляху ». Симамура і Комако дивляться на вогонь. Раптом натовп, випустивши крик жаху, завмирає: зверху падає жіноче тіло. Комако несамовито кричить. Що впала жінка — Йоко. «Симамура чомусь не відчув смерті, а лише здійснення якогось переходу, немов життя Йоко, вийшовши з її тіла, увійшло в його тіло». Комако кидається до Йоко, бере її на руки і несе, «немов свою жертву і свою кару». Симамура хоче кинутися до неї, але його відтісняють, і, коли він піднімає очі, він бачить, як Чумацький Шлях, насувається прямо на нього.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *