Культура України 18 — початку 19 ст.

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.

Умови та особливості розвитку культури кінця XVIII — першої половини XIX ст.:

  •  негативний вплив відсутності власної державності, національне гноблення та імперські кордони, що ігнорували українську етнічну територію;
  •  русифікація та культурна асиміляція українців, що здійснювалися в Росії насильницькими методами;
  •  на західноукраїнських землях відбувалося онімечування, «до поєднувалося з полонізацією Галичини, румунізацією Буковини та мадяризацією Закарпаття;
  • культурний розвиток на Галичині та Закарпатті був пов’язаний з діяльністю греко-католицької церкви.

Причини культурних зрушень у першій половині XIX ст.:

  • потреба у кваліфікованих кадрах для промисловості, сільського господарства і торгівлі;
  •  початок українського національного відродження;
  •  вплив передових західноєвропейських ідей.

Національне відродження

Перш ніж остаточно відійти у небуття, козацька еліта спромоглася на цілу низку яскравих історичних, літературно-художніх і публіцистичних творів. Найвизначнішим трактатом на початку XIX ст. була «Історія Русів», яку історик Олександр Оглоблин назвав «Декларацією прав української нації.., вічною книгою України». Ця книга лише у 1846 р. була видана Осипом Бодянським. Найвизначнішим літературним твором стала «Енеїда» І. Котляревського. З опублікуванням її першої частини в 1798 р. починається українське національне відродження, тобто процес пробудження формування самосвідомості народу, який проявляється в розвиткові його духовної культури, прагненні відтворити власне історичне минуле, захисті мови.

Відкриття університетів

Під тиском громадськості створювалися нові виші освітні заклади.

1805 р. — відкриття університету в Харкові, ініціатор — В. Каразин.

1817 р. — закриття Кисво-Могилянської академії, 1834 р. — відкриття університету в Києві. Першим його ректором був визначний учений М. Максимович. З 1784 р. працював університет у Львові.

Зміни в освіті. У Російській імперії царський уряд нав’язував в Україні таку систему освіти, яка повинна була задовольнити потреби держави в освічених кадрах, але одночасно знищувала національну свідомість українців, насаджувала почуття меншовартості, створювала уяву про провідну роль росіян у житті української нації.

На середину XIX ст. одна школа припадала на 9,5 тис., а один учень — на 188 жителів. Це було значно менше, ніж у попередньому столітті. Початкову освіту давали двокласні парафіяльні школи, повітові училища; середню — гімназії, де навчання було платним, діяло 19 закладів, 4 тис. учнів, а також приватні пансіони.

Крім університетів, іншим типом вищих навчальних закладів були ліцеї, яких у Наддніпрянщині було три: Волинський ліцей (Кременець, 1819 р.), відкритий на базі гімназії вищих наук (1805 р.), ліцей імені Ришельє в Одесі (1817 р.), Ніжинський ліцей (1832 р.), відкритий на базі гімназії вищих наук (1820 р.).

На українських землях Австрійської імперії було дещо більше початкових шкіл (навчалося 14 % дітей шкільного віку, у сільських парафіяльних школах навчання велося українською мовою), 18 гімназій (8 — Галичина, 9 — Закарпаття, 1 — Буковина), Чернівецький ліцей. Незважаючи на всі утиски української мови ситуація з нею в системі освіти Західної України була кращою, ніж у Наддніпрянській.

Творчі здобутки видатних вітчизняних науковців

 Значних успіхів в Україні досягли природничі й точні науки. На першу половину XIX ст. припала діяльність, видатних математиків М. Остроградського і Т. Осиповського. Справжнім ученим-енциклопедистом — від історії до ботаніки — був М. Максимович. Великою популярністю серед сучасників користувалася «Історія Малоросії» М. Маркевича. Наприкінці першої половини XIX ст. з’явилися перші історичні дослідження М. Костомарова, який згодом став автором багатьох важливих праць з історії козацької України.

Основні явища і процеси розвитку культури цього періоду. У цей час почалося збирання і публікації творів народної поезії. Один з перших українських фольклорних збірників М. Цертелєва під назвою «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень» вийшов 1819 р. в Петербурзі. Згодом кілька збірок народних пісень видав М. Максимович. Центром збирання історичних документів, фольклору, старожитностей став Харківський університет. Усна народна творчість справила значний вплив на становлення нової літератури.

Характерним явищем культури періоду став романтизм. Він відображав розчарування в ідеалах Просвітництва, прагнув безмежної свободи, удосконалення й оновлення, стверджував неповторність людської особистості, охопив усі сфери тогочасного духовного життя, відкрив шлях для дальшого розвитку культури.

Розвиток літератури, мистецтва. «Батьком» нової української літератури вважається І. Котляревський («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»), Поряд з ним розкрився талант байкарів П. Гулака-Артемовського (працював у Харківському університеті, деякий час — ректор) і Є. Гребінки (випускник Ніжинського ліцею). Одним з перших українських прозаїків був Григорій Квітка-Основ’нненко (повісті «Маруся», «Пан Халявський», «Конотопська відьма», «Сердешна Оксана», п’єси «Дворянські вибори», «Сватання на Гончарівці»). У 40-х рр. XIX ст. з’явилися перші історичні повісті Пантелеймона Куліша. Поетичний образ України змалював на сторінках своїх книг Микола Гоголь (випускник Ніжинського ліцею, автор збірок «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Миргород», особливе місце посідає повість «Тарас Бульба»). Формування нової української літератури завершилося у геніальній творчості Тараса Шевченка. Вже перша поетична збірка «Кобзар» (1840 р.) показала світові силу українського слова, його здатність передати почуття, думи, прагнення і надії свого народу. Видатним майстром поет постає у творах «Гайдамаки», «І мертвим, і живим…», «Кавказ», «Єретик», «Сон», «Заповіт» і багато інших. У творчості Т, Шевченка знайшли відображення найболючіші проблеми життя українців і України. Боротьба проти соціальної несправедливості тісно перепліталася у творчості письменника з протидією національному гнобленню українського народу. Цим він різко виділявся не лише серед попередників, а й серед сучасників. Пророк і геній Т. Шевченко сказав про українців, їхнє минуле, сучасне і майбутнє більше, ніж усі його попередники разом узяті. Пост підняв українську мову та літературу на такий рівень досконалості, який дав змогу дійти висновку: народ, який породив такого генія, не може зникнути.

Творчі здобутки видатних вітчизняних митців. Театр. Центрами мистецтва цього часу стали Харків і Полтава, де зародився український професійний театр. Директором і режисером Харківського театру був Г. Квітка-Основ’яненко, у складі трупи виділявся М. Щепкін. Він же разом з І. Котляревським очолив Полтавський театр (1818—1821 рр.). який посідає видатне місце в Історії українського театрального мистецтва. Найбільший успіх у глядачів мали п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського, а також «Сватання на Гончарівні», «Шельменко-денщик» (автор Г. Квітка-Основ’яненко), «Назар Стодоля» Т. Шевченка.

Музика. Найпоширенішим народним інструментальним ансамблем того часу були троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон). Народ висунув зі свого середовища визначних кобзарів Андрія Шута, Федора Гриценка (Холодного), Івана Крюковського. Особливо виділявся кобзар Остап Вересай. Музичне життя зосереджувалося переважно в Києві, Харкові, Одесі, Львові. Композитор Йосип Витвицький написав музичний твір «Україна». Алойз Єдлічка тривалий час працював на Полтавщині. Одним з перших українських композиторів-професіоналів у Галичині був Михайло Вербицький.

Архітектура. Посідала дедалі важливіше місце у зв’язку зі зростанням міст, панував класичний стиль. У Києві 30 років працював архітектором Андрій Меленський, за проектами якого збудовано церкву-мавзолей на Аскольдовій могилі, перший у місті театр. Інші визначні споруди (будівля Київського університету, 1837-1843 рр., Інститут шляхетних дівчат) зведені за планами В. Беретгі. Кілька чудових об’єктів збудовані в Одесі: театру дусі античної архітектури, Потьомкінські сходи, Воронцовський палац (архітектор Франц Боффо), пам’ятних градоначальникові Ришельє (скульптор Іван Мартос), який став символом міста. Прекрасний палац споруджений у маєтку Григорія Галагана в селі Сокиринці на Чернігівщині (архітектор Павло Дубровський). Декоративно-пейзажний парк «Софіївка» в Умані (майстри Іван Заремба, Людвіг де Метцель) здобув своєю красою світову славу. Визначними архітектурними спорудами на заході України виділявся Львів, де збудували ратушу на площі Ринок з високою вежею і годинником, будинок театру.

Живопис. У галузі портретного малярства продовжував працювати В. Боровиковський. Значний внесок у цю галузь зробив Василь Тропінін («Дівчина з Поділля», 1804-1807 рр.), Іван Сошенко. Але найвищим досягненням українського мистецтва першої половини XIX ст. стала творчість Т. Шевченка; він написав понад 130 портретів («Автопортрет», 1840 р., «Катерина», 1842 р.), створив серію перших в українській графіці офортів «Мальовнича Україна» на історичну тематику (1844 р.).

Отже, у складних умовах бездержавності український народ не лише зберіг свою культуру, а й домігся її сходження на новий рівень.

Хронологічний довідник: Культура України 18 — початку 19 ст.

Персоналії: Культура України 18 — початку 19 ст.

Терміни: Культура України 18 — початку 19 ст.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Україна в 18-19 ст.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *