“Летючий корабель” скорочено українська народна казка розповість лише головні події твору, та ми рекомендуємо читати її повністю.
“Летючий корабель” скорочено
Жили дід та баба, і було в них два розумних сини, а третій дурний. Розумних же вони жалують, а дурника тільки лають.
Одного дня цар віддав наказ, щоб зібралися на обід, а той хто приїде на летючому кораблі одружиться з його дочкою.
Розумні брати вирішили щастя спробувати. Дурень і собі попросився, але з нього лише посміялись. Хлопець наполягав, тоді баба дала йому торбу з черствим хлібом, пляшку води й відправила світ за очі.
Йде дурень собі та йде і зустрічає на дорозі діда — сивого з бородою аж до пояса. Дід сказав, що він ходить по світу, людей із біди виручає. Сіли відпочити, дід попросив, щоб дурень пригостив його тим, що в нього в торбі. Той відповідає, що в нього лише черствий хліб та вода. Коли ж вийняв — а там паляниці білі, смачні й горілка замість води. Поїли вони, дід і сказав, щоб дурень пішов до лісу, вдарив сокирою в дерево й падав ниць, а тоді спав, поки не розбудять; як збудується корабель, щоб летів, куди хоче, а по дорозі брав усіх, кого б не зустрів.
Дурень все так і зробив. Прокинувся від того, що хтось його будить: «Вставай, уже твоє щастя поспіло!» Дивиться — стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові — тільки летіти!
Полетів дурень на летючому кораблі. По дорозі зустрів чоловіка, що припав до землі вухом та й слухав; ще одного, у якого одна нога за вухо була прив’язана, а на одній він скакав. Потім зустрів він стрільця, що цілився з лука, хоча ніде нічого не булол видно. Також на корабель потрапив чоловік із повною торбою хліба за плечима; чоловік, що ходив коло озера й ніяк не міг напитися; чоловік, що йшов до села із оберемком соломи, яка, коли розкидати, дає мороз і сніг; чоловіка з дровами, що йшов до лісу. А дрова ті чарівні — як розкидати їх, одразу постане військо.
Усіх підібрав дурень, та й прилетіли вони до царя на обід. Серед двору столи накриті — їж, пий, що забажаєш.
Як дізнався цар, що на кораблі прилетіла якась «мужва обідрана», то засмутився — як свою дитину за такого хлопа віддавати. Вирішив загадки загадувати. Велів сказати дурневі, щоб той приніс, поки люди обідають, води живущої й цілющої, інакше царівни не віддасть, ще й голову втратить.
Слухайло те підслухав, розповів дурневі. Той зажурився. Скороход побачив те й пообіцяв принести такої води. Відв’язав ногу від вуха та як махнув — в одну мить набрав води живущої й цілющої. Йшов назад, утомився, вирішив відпочити, сів та й заснув. Обід закінчується, а Скорохода все немає. Слухайло послухав і сказав, що той спить біля млина. Як же його збудити? Тут Стрілець узяв стрілу, стрельнув у млин, аж тріски полетіли. Скороход прокинувся — і мерщій до царського двору.
Цар — другу загадку: як з’їсть дурень зі своїм товариством шість пар волів печених і сорок печей хліба, віддасть царівну, а як ні, то голова з плеч.
Об’їдайло допоміг виконати це завдання — як почав їсти, то все з’їв і ще попросив.
Цар нове завдання вигадав: щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів вина. Обпивайло все випив, ще й мало було.
Цар бачить, що нічого не вдіє, вирішив дурня зі світу звести. Сказав лакеєві, що велить дурневі перед вінцем у баню сходити. А там натопили так, що зжаритися можна. Пішов хлопець у баню, а за ним Морозко. Розкидав солому, стало холодно, ледь на печі відігрілися.
Цар думав-думав та й вигадав: хай на ранок буде полк війська. Слухайло те підслухав, розказав дурневі. Той засумував, і пішов на корабель до товаришів. Чоловік, котрий ніс дрова до лісу, сказав, що виручить його.
Тоді дурень переказав цареві — як не віддасть царівну, то піде на нього війною.
Уночі повів товариш дурня в поле, почав дрова розкидати. І постало ціле військо. Цар побачив, що нічого не вдіє, покликав дурня до себе. А той став такий, що й не впізнати: шапочка золота, сам гарний, що й не сказати. Попереду війська на воронім коні.
Обійняв його цар, привітав. І царівна рада — який у неї гарний чоловік буде. Швидко й весілля зіграли, великий бенкет влаштували.
