Лист до принцеси з казки «Дванадцять місяців»

дванадцять місяців

Лист до принцеси (за п’єсою С. Маршака «Дванадцять місяців»)

Ваша Величносте!

Я не дуже вмію писати листи, адже сьогодні це не дуже популярний жанр. Усі звикли до інтернету, скайпу, есемесок. Та й взагалі, я вперше пишу такій поважній особі. Ми майже однолітки, але враховуючи те, що звертаюся до принцеси, буду використовувати займенник «Ви».

Та Ви не дуже пишайтеся своїм титулом, оскільки ще треба виправдати це високе звання. Як у нас говорять, важливо, шоб не ти себе хвалив, а шоб тебе люди похвалили.

А хвалити тебе (вибачте, Вас), як бачимо, поки що немає за що. Ваші нескінченні примхи вже всім набридли. А Ваше ставлення до навчання? З одного боку, добре Вам, що Ви сама обираєте, які предмети будете вивчати. Вам пощастило: не треба складати ЗНО! А то б Ви написали… Усі б від сміху попадали! Принцеса, а знань небагато! То, може. Вам треба подумати й почати більш серйозно ставитися до навчання?

А що це за фраза: «Я люблю, щоб зі мною погоджувалися»? Та кому ж це не подобається! Але з Вашими рішеннями, Ваша Величносте, погодитися аж ніяк не можна. Вибачте, але Ви не завжди обдумуєте свої вчинки, а це призводить до страшних наслідків.

Та й взагалі (чесно Вам скажу), Ви аж занадто примхлива, безсердечна, неви-хована, вперта. Іноді навіть жорстока. Пригадайте своє стаатення до бідної пасербиці. Ви, Ваша Величносте, користуючись своїми необмеженими правами, відібрати у неї каблучку, змусили мерзнути, наказали навіть втопити бідну дівчину. А все через те, що пасербиця відмовилася показувати дорогу. Просити треба вміло, чемно, з повагою. До речі, пасербиця говорила про Вас співчутливо. Я теж Вам співчуваю. Адже Ви — сирота. Тяжко, мабуть, жити без батька-матері, «тому (і нема кому повчати, довести до пуття, до розуму». У цілому, Ви, Ваша Величносте, нещасна дитина, якій нікому порадити, як чинити правильно. Тож щиро раджу Вам прислухатися до тих, хто дає Вам слушні поради. Усі вони — Січень, Лютий, солдат — і старші, і світу побачили, тому й мають право повчати.

Прошу Вас, не сердьтеся на мене, адже я сказав те, що думаю. Та й змінилися Ви у фіналі, стали добрішою, поміркованішою. Одне слово, виросли.

А знаєте, Ваша Величносте, Ви непогана, хоч і дівчисько. З Вами можна дружити. Я Вам допоможу виправити Ваші вади. Домовились? Пишіть, телефонуйте, Приїздіть. Ваш друг — …

Лист до принцеси з казки «12 місяців»

«Ми зрозуміли, що принцесою бути дуже важко: необхідно керувати державою, підписувати важливі документи, навіть вирішувати людські долі. А ти ж така юна! — зі співчуттям писали діти. — Ти добра, красива, але влада на тебе погано впливає. Ти дуже примхлива, тобі не подобається вчитися. А хіба може невчена, неосвічена людина керувати державою? Ти не любиш чути правду, дуже гнівлива, от чому твої придворні лицемірні й покірливі в усьому. Ми розуміємо, що необмежена влада надто тяжка для тебе. Нам дуже шкода, що ти залишилася сиротою. Ти нещасна дитина, тобі ніхто не може підказати, як чинити правильно. Але і ти зрозумій, що ніяка влада не дає людині права когось ображати або принижувати… У кінці п’єси ти стала добрішою, поміркованою. Якби ти навчалась із нами, ми б із тобою потоваришували. Дівчатка навчили б тебе малювати, вишивати, ліпити з пластиліну фігурки, а хлопці — грати в комп’ютерні ігри».

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *