«Люборацькі» Свидницький сюжет

«Люборацькі» Свидницький сюжет

Персонаж Антося — це втілення характеру, звичок і уподобань самого Анатолія Свидницького у дитинстві. Доля Антося у романі має трагічний відтінок, як і доля самого Свидницького, котрий, певно, сам підсвідомо передчував свою дочасну смерть.

Для зображення сестер Масі і Орисі прототипами послужили його сестри Марія і Юлія. Марія дійсно навчалася в пансіоні польки пані Вернер у Тернівці. Вчителька пані Вернер і стала прототипом пані Печержинської, у якої вчилася Мася. З життя було взято й інших персонажів. Наприклад, чоловік Орисі, піп Тимоха Петропавловський, відтворений із особи священика села Соболівки, який був п’яницею і грубіяном.

Дія роману розпочинається змалюванням пейзажу подільського села Солодьки, в якому й живе попівська родина Люборацьких, що складається з отця Гервасія, паніматки і їхніх дітей: Антося, Масі, Орисі і Теклі. Жити їм дуже сутужно, бо село небагате, а тому й подаяння на церкву скупі. Проте сім’я Люборацьких живе у злагоді. Повага молодших до старших, культ татуся передаються через постійні посилання в розмові з домочадцями на його мудрість і обізнаність з релігійними догмами. Любов і взаємну повагу спостерігають діти і у стосунках батька та матері: панотець Гервасій звертається до паніматки ласкавим словом — серце.

Далі о. Гервасій відвідує польського пана Росолинського, який у спілкуванні з панотцем постійно переконує його, що все українське — то «мужиче, низьке й некультурне». І таким чином нарешті переконав отця віддати найстаршу дочку навчатися до «польського пансіону».

Центральне місце у романі займає образ сина Люборацьких Антося, який є композиційним центром роману. Від природи Антось щирий, дотепний і сміливий. Він намагається протестувати проти схоластики, нелюдських знущань над бурсаками: за кожну провину били різками так, що іноді учні втрачали свідомість.

Але що міг зробити один юнак проти цілої системи з антилюдськими законами? Система знищила Антося. Його, одного із найздібніших учнів, випускають із семінарії «вне разряда» та ще й насильно одружують з підстаркуватою дівкою, а Галя, яку кохав Антось, не буде з ним. В розквіті сил, вкрай спустошений безнадією і смутком, Антось помирає. «Не своєю смертю я вмираю: мене вбила семінарія та…» — промовив він перед тим, як дихнути востаннє. Коли це все діялося, вже не було на світі отця Гервасія. Паніматка ледве зводила кінці з кінцями. Ніхто з дітей не порадував її старість, тільки прикрість та біда. Гіркотою і болем сповнені думки матері, коли ще був живий Антось: «Господи, Господи! — подумала мати,— попереучували моїх діток на один бік: з тієї ляховка вийшла, та така, що з голими руками не приступай, а цей монахом став».

Одруживши Орисю з попом Тимохою, паніматка думала зажити щасливо, при внуках. Але самодур зять глумиться над старою жінкою, виганяє її з хати і, зрештою, осиротив єдиного внука, малого Фоню: вбив його матір, свою дружину Орисю, коли та одного разу вступилася за парафіян.

Попри окремі комічні епізоди, твір сумний, сповнений трагізму. І кінцівка його теж трагічна: стара Люборацька помирає в дорозі, і її, віруючу людину, ховають неподачік корчми, «і довго-довго жиди лили помиї на її гріб, а жиденята— прибіжить, тупне ногою, плюне й назад, аж поки й не заорали його». Теклю— наймолодшу з Люборацьких— віддають у монастир. Лише Галя, колишня кохана Антося, живе щасливо, одружившись з підлим донощиком Робусинським. Вона зневажила і кохання, і пам’ять про Антося.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Укр. літ.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *