«Мені тринадцятий минало» Шевченко

Вірш «Мені тринадцятий минало» памятає кожен, як і його автора — Тараса Шевченка.

«Мені тринадцятий минало» Шевченко

Мені тринадцятий минало. 
Я пас ягнята за селом. 
Чи то так сонечко сіяло, 
Чи так мені чого було? 
Мені так любо, любо стало, 
Неначе в бога …… 
Уже прокликали до паю, 
А я собі у бур’яні 
Молюся богу… І не знаю, 
Чого маленькому мені 
Тойді так приязно молилось, 
Чого так весело було? 
Господнє небо, і село, 
Ягня, здається, веселилось! 
І сонце гріло, не пекло! 
Та недовго сонце гріло, 
Недовго молилось… 
Запекло, почервоніло 
І рай запалило. 
Мов прокинувся, дивлюся: 
Село почорніло, 
Боже небо голубеє 
І те помарніло. 
Поглянув я на ягнята! 
Не мої ягнята! 
Обернувся я на хати — 
Нема в мене хати! 
Не дав мені бог нічого!.. 
І хлинули сльози, 
Тяжкі сльози!.. А дівчина 
При самій дорозі 
Недалеко коло мене 
Плоскінь вибирала, 
Та й почула, що я плачу. 
Прийшла, привітала, 
Утирала мої сльози 
І поцілувала ….. 

Неначе сонце засіяло, 
Неначе все на світі стало 
Моє… лани, гаї, сади!.. 
І ми, жартуючи, погнали 
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. а й досі, як згадаю, 
То серце плаче та болить, 
Чому господь не дав дожить 
Малого віку у тім раю. 
Умер би, орючи на ниві, 
Нічого б на світі не знав. 
Не був би в світі юродивим, 
Людей і бога не прокляв!

[Друга половина 1847, 
Орська кріпость]

«Мені тринадцятий минало» історія написання

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р.

Первісний автограф досі не відомий. Наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), після повернення зАральської описової експедиції до Оренбурга, Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 7 до шостого зшитка за 1846 — 1847 рр.). Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко дописав криптонім «N. N.», можливо, маючи на увазі подругу дитинства Оксану Коваленко, образ якої змальовано в цьому творі. Про Оксану Коваленко йдеться також у поезії «Ми вкупочці колись росли».

Вперше надруковано з довільним виправленням першого рядка («Мені тринадцятий минало» на «Мені тринадцятий минав») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 404 — 405 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів. — 1867. — Т. 2. — С. 223 — 224 (в обох виданнях подано за «Малою книжкою» з пропуском адресата «N. N.»; у львівському виданні останній рядок 50 подано: «Людей би не прокляв»).

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *