«Мертві душі» характеристика героїв

«Мертві душі» образи повісті переконливо розкривають внутрішню убогість поміщиків. Кожен із них має індивідуальні риси. Однак усі вони — поміщики, тому в них є і спільне, породжене ладом: паразитизм, життя за рахунок селян-кріпаків; обмежені тваринні інтереси, відсутність будь-яких високих ідейних поривань душі; ницість, притуплення людських почуттів, грубий егоїзм; відсутність суспільно корисної діяльності. Усі вони — «мертві душі». Такими бачив їх Гоголь.

«Будьте не мертвими, а живими душами… Забирайте ж з собою в дорогу, виходячи з м’яких юнацьких літ у сувору жорстоку мужність, забирайте з собою всі людські почуття, не залишайте їх на шляху, не піднімете потім!» — закликав письменник.

«Мертві душі» характеристика героїв

 Образ Чичикова «Мертві душі» 

Чичиков зовні акуратний, любить чистоту, одягнутий у хороший модний костюм, завжди старанно поголений, напарфумлений; завжди на ньому чиста білизна та модне вбрання «коричневих та червонуватих відтінків з іскрою» або «кольору наваринського диму з вогнем». Але зовнішня охайність, чистота Чичикова, разюче контрастує із внутрішнім брудом та непорядністю героя.

Образом Чичикова автор підкреслив типові риси хижака, негідника та накопичувача. В одинадцятій главі автор детально розповідає про життєвий шлях героя від народження до моменту, коли він зайнявся придбанням мертвих душ. Як формувався характер Чичикова? Які життєві інтереси, сформовані під впливом зовнішнього оточення, керували його поведінкою?

Ще в дитинстві батько учив його: «…найбільше догоджай учителям та начальникам… спілкуйся з тими, хто багатший, щоб у деяких випадках були тобі корисними, <…> а більше усього бережи копійку, ця річ найкорисніша у світі… Усе зробиш і проб’єш на світі копійкою». Ці поради батька лягли в основу взаємин Чичикова з людьми ще зі шкільних років. Ще в училищі він домігся доброго ставлення учителів, успішно накопичував гроші. Служба в різних закладах розвинула його природні дані — практичний розум, винахідливість, лицемірність, терпіння, уміння «зрозуміти дух начальника», відшукати слабке місце в душі людини та уміння впливати на неї з корисливих міркувань. Усі свої уміння Чичиков спрямував на досягнення бажаного збагачення. Він умів причарувати і губернське місто, і садиби. Чичиков уміє знайти підхід до будь-кого, чітко розрахувавши кожен свій крок та пристосувавшись до характеру поміщика. Читач помічає різницю в манері його спілкування з кожним з поміщиків. Гоголь сатирично викриває свого героя «негідника», представника тих хижаків, яких немало з’явилось в 30-ті роки XIX ст., коли буржуазно-капіталістичні сили уже почали розвиватися в рамках феодально-кріпацького ладу.

 

Образ Манілова «Мертві душі» 

Образом Манілова відкривається галерея поміщиків. Він дещо нагадує Чичикова своєю «солодкою» охайністю та вишуканістю одягу і рухів. Його життя порожнє та нікчемне. Навіть імена своїм синам Манілов дає виняткові — Фемістоклюс та Алкід. Своє життя поміщик проводить у повній бездіяльності. Він відійшов від будь- якої праці, навіть нічого не читає. Своє безділля Манілов прикрашає безґрунтовними мріями та «прожектами», які не мають сенсу. Замість справжнього почуття в Манілова — «приємна посмішка», солодка люб’язність; замість думки — безглузді судження; замість діяльності — порожні мрії. Що стосується головної мети візиту Чичикова, Манілов навіть не знає, скільки в нього померло селян, і виявляє до цього цілковиту байдужість.

 

Образ Коробочки «Мертві душі» 

Настасія Петрівна Коробочка перед нами постає пародією на людину, втіленням такої ж духовної порожнечі, як і Манілов. Дрібна поміщиця (володіє 80-ма душами), вона домовита хазяйка, але її світогляд вкрай обмежений. Автор підкреслює її тупість, неосвіченість, забобонність, потяг до наживи. Не завжди можна довіряти першим враженням. Чичикова вводить в оману зовнішня простота Коробочки, наївне патріархальне мовлення, які свідчать про те, що вона завжди мешкала в селі, серед селян, ніякої освіти не здобула, а в місті буває з єдиною метою: дізнатись про ціни на деякі товари. Чичиков називає Коробочку «дубиноголовою», але ця поміщиця не дурніша за нього; як і він, вона ні за що не проґавить свій зиск. Вона добре знає, що робиться в її господарстві, за яку ціну і які продукти продаються, скільки в неї кріпаків, кого як звуть і скільки коли померло.

 

Образ Ноздрьова «Мертві душі» 

Тип «живого мерця» являє собою Ноздрьов. Це повна протилежність і Манілову, і Коробочці. У нього «нестримна жвавість та войовничість характеру». Він гуляка, пройдисвіт та брехун. Навіть не розуміючи суті афери Чичикова, він розпізнає в ньому пройдисвіта. Своє господарство Ноздрьов украй занедбав, відмінно утримується лише псарня, бо він полюбляє полювання.

 

Образ Собакевича «Мертві душі» 

Собакевич — нова сходинка морального падіння людини. Він прихильник старих кріпосницьких форм ведення господарства, вороже ставиться до міста та просвітництва, палко прагне наживи. Жага до збагачення штовхає його на нечесні вчинки. Цей поміщик уміє господарювати. Багатство надає йому впевненості у собі, робить незалежним у судженнях. Він добре знає, як розбагатіли інші поміщики і вищі чиновники в губернії і глибоко їх зневажає. Собакевич, окрім панщини, застосовує ще й грошово-оброчну систему. Кріпаки його помирають через нелюдські умови існування, бо він з ними поводиться жорстоко, незважаючи на їхні таланти і здібності. А селяни у нього справді талановиті: умілий каретник Михеєв, тесля Степан Пробка, цегельник Милушкін, швець Максим Телятников та інші. Прохання Чичикова продати «мертві душі» не дивує Собакевича, оскільки той переконаний, що гроші можна робити на всьому. Автор підкреслює широке узагальнююче значення цього образу.

 

Образ Плюшкіна «Мертві душі» 

«Проріха на людстві», Плюшкін — повна протилежність Собакевичу. Він настільки втратив людську подобу, що Чичиков спочатку вважає його ключницею. Безперечно, він має статки, і чималі: понад тисячу душ кріпосних, повні комори усякого добра. Однак його надзвичайна скнарість перетворює багатство, зароблене для нього важкою працею кріпаків, на пил і гниль. Чи є щось дороге для нього в житті? Плюшкін забув, заради чого живе на світі. Його кріпаки страждають від скнарості господаря і «мруть, як мухи». За словами Собакевича, він усіх людей переморив голодом. Усе людяне померло в ньому; це в повному розумінні «мертва душа». У цього поміщика нема людських якостей, навіть батьківських. Речі для нього дорожчі, ніж люди, яких він вважає злодіями та шахраями. В образі Плюшкіна з особливою силою та сатиричною загостреністю втілено ганебне прагнення до накопичування за будь-яку ціну, породжене суспільством.

Не випадково Гоголь образом Плюшкіна завершує галерею поміщиків. Автор показує, що може статися з кожним із них. Гоголя ображає наруга над людиною як подобою Божою. Він говорить: «І до такого нікчемства, дріб’язковості, гидоти могла дійти людина? Могла так змінитися! І схоже це на правду? Все схоже на правду, все може статися з людиною…»

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *