«Міщанин-шляхтич» головні герої

Головні герої п’єси «Міщанин-шляхтич» діляться на позитивних і негативних, в їх характерах чітко визначається домінуюча риса

«Міщанин-шляхтич» Мольєр головні герої

  • Пан Журден,
  • Пані Журден,
  • Люсіль, їх дочка,
  • Клеонт, закоханий в Люсіль
  • Доримена, маркіза.
  • Дорант, граф, закоханий в Доримену
  • Ніколь, служниця Журдена
  • Ковьель, слуга Клеонта
  • учитель музики
  • Учень вчителя музики.
  • Учитель танців.
  • учитель фехтування
  • учитель філософії
  • Кравець.
  • учень кравця
  • Двоє слуг.

«Міщанин-шляхтич» коротка характеристика героїв наведена в наступній статті.

«Міщанин-шляхтич» характеристика героїв

Образ Журдена «Міщанин-шляхтич» 

Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. За своїм походженням Журден — буржуа, чиї батьки були торговцями, але він соромиться свого походження та способу життя.
Головною рисою характеру пана Журдена є його манія, пристрасть до всього дворянського. Він прагне потрапити до вищого товариства, стати шляхетним дворянином. Безумовно, нікому не забороняється самовдосконалюватися. Однак пан Журден обрав хибний шлях та примарну мету, яку ніяк не можна назвати достойною. Він вирішив стати коханцем маркізи Дорімени і завдяки їй увійти до аристократичних кіл. Вершина його прагнень — бути прийнятим самим королем.

Щоб мати вигляд дворянина, він намагається робити все, як аристократи. Закинувши справи, Журден наймає собі вчителів танців, фехтування, музики, філософії, які, сміючись за його спиною, навчають за високу платню всього, що узвичаєно в аристократів. З їхньою допомогою він намагається засвоїти звички, манери дворян, учиться танцювати, фехтувати. Уроки танців Журдену потрібні для того, щоб вишукано вклонитися маркізі, фехтування гарне тим, що… «й боягуз може вбити свого супротивника, а сам завжди зостанеться цілий». Музики пан Журден навчається лише тому, що «вельможне панство теж учиться музики». А вся «філософія» зводиться майже до одного: як краще написати записочку одній великосвітській дамі. (Аналіз п’єси Жана Батіста Мольєра «Міщанин-шляхтич»)
Учителі знають справжню ціну пану Журдену. Так, із їхніх реплік постає людина-нікчема, яка «нічогісінько не тямить», але має гроші, хоча не має смаку.
Журден зовсім не знає специфіки музики, не розбирається в танцях. Про це свідчать його висловлювання: «Ви покажете мені ваш легенький жарт? Ну, той… Чи як там по-вашому? Ваш пролог чи діалог зі співами й танцями?» Він не має смаку, бо не може оцінити прослухане й побачене: «Оце й усе? До ладу підібрано… ще й вирази такі ловкенькі… І знову пастухи?»

Його неуцтво виявляється впродовж бесіди з філософом. Із жодною з наук Журден не знайомий, його лякають незрозумілі слова та терміни, він не бачить різниці між віршами та прозою. І лише в орфографії він убачає сенс. Мольєр змальовує комічну ситуацію з вимовою звуків, використовуючи мову як засіб для створення комічного.
Безглузде прагнення наслідування аристократів особливо висміюється драматургом у сценах навчання Журдена дворянським «наукам і мистецтвам». Сміх викликає не сам процес навчання — у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного,— а ганебне плазування, лакейське приниження Журдена перед придворними званнями й титулами, кумедне домагання досягти аристократичного стану в суспільстві. Пан Журден визначає зміст свого навчання так: «Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві».
Визначальна риса образу Журдена — марнославство (пихатість, гонористість). Мріючи бути таким, як дворяни, Журден ладен багато заплатити за те, щоб люди ставилися до нього як до благороднонародженого. Яскраво це показано у сцені з кравцем (дія II, ява 9). Комізм створюється за допомогою вживання титулів лакеєм, надмірним «підвищенням» Журдена від «шляхетного пана» до «вашої світлості».
Але Журден ще не втратив повністю здорового глузду. Він зовсім не дурний. Так, Журден побачив, що кравець украв у нього тканину (сцена з кравцем), він уміє рахувати гроші (сцена з Дорантом).
Журден — простий, прямодушний, довірливий. Найкраще сліпа довірливість пана Журдена та його простота виявилися у сцені бенкету (дія III, яви 18, 19; дія IV, ява 1). Людина, менш засліплена своєю згубною пристрастю та спостережливіша, уже давно б помітила, що маркіза до цього дня навіть не чула про нього, а його присутність за столом уважає випадковою.
Довірливий пан Журден тішить себе думкою, що граф розхвалює його перед маркізою і передає їй від нього подарунки. А гроші він позичає тому, що безмежно вірить Доранту як дворянину.
Охоплений манією дворянства, Журден деспотично забороняє шлюб своєї дочки Люсіль із її коханим, Клеонтом, на тій підставі, що той «не дворянин». Але він згоден видати свою дочку навіть за турка, аби той був дворянином. Тільки весела вигадка Ков’єля, слуги Клеонта, про сина турецького султана, який приїхав начебто для того, щоб попросити руки дочки Журдена, допомагає обвінчатися Люсіль та Клеонту.
Наприкінці комедії пан Журден «виліковується» від своєї манії і повертається до дружини. Експеримент перетворення пана Журдена на шляхтича завершується невдало, бо його міщанська природа бере гору, до того ж, сумнівними є й ідеали аристократії, до якої він хотів належати. Здоровий глузд перемагає.

Образи дворян «Міщанин-шляхтич»

Темою комедії є зображення прагнення пана Журдена потрапити у дворянство. Бажання посісти вище місце в суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту в п’єсі не виникло б, якби автор не показав, до якого саме «пристойного товариства» хоче потрапити Журден. Тому другою темою комедії є викриття лицемірної моралі аристократії. Разом із паном Журденом комічними образами стають граф Дорант і маркіза Дорімена.

Образ Доранта «Міщанин-шляхтич»

Граф Дорант — збіднілий дворянин, який утратив можливість, але не бажання «широко» пожити на чужий кошт. Недарма він позичає гроші в довірливого пана Журдена. Граф хоче поліпшити свої справи одруженням із багатою маркізою Доріменою. Але залицяння потребує грошей. Із цією метою Дорант використовує простодушного пана Журдена. Він схилив пана Журдена до думки, що Дорімена звернула на нього увагу і не проти прийняти його залицяння.
Для цього шляхтича не існує моральних норм, і він у п’єсі виконує роль шахрая, який користується чужим гаманцем, обдурюючи його власника. Він запевняє Журдена в тому, що його мрії стати шляхтичем небезпідставні. Про нього «сьогодні йшла розмова в королівській спочивальні». По суті, Дорант сміється над Журденом.
Заради здійснення своєї заповітної мрії — стати аристократом — пан Журден надсилає маркізі коштовні подарунки, улаштовує для неї розваги та бенкет у своєму домі. Із презирством ставлячись до Журдена, зневажаючи його, підступний і лицемірний граф лестить йому, плазує перед ним і водночас оббирає Журдена: граф вручає маркізі журденівські подарунки від свого імені. Цим учинком Дорант остаточно втоптує в болото свою честь. Якщо честолюбний буржуа зображений як персонаж кумедний, то Дорант, що розпродує титули та свою честь, постає у п’єсі як тип аморальний.
Дорант домігся прихильності маркізи подарунками, тобто переконав її, що він багатий. Це і стало для маркізи головним у її рішенні одружитися з ним. У цьому прихована тонка насмішка над обома аристократами: маркіза шукає багатого жениха, а граф — багату наречену. Маркіза дає згоду на шлюб, бо вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро виніс за межі комедії.
Мольєр у комедії викриває таких спритних людців, які прагнуть якнайкраще влаштуватися в суспільстві, збагатитися за рахунок іншої людини, як правило, нечесними методами.

Образ Клеонта «Міщанин-шляхтич» 

І Доранту, і Журдену в п’єсі протиставляється Клеонт — представник третього стану, якого Мольєр наділяє благородними рисами: освіченістю, здоровим глуздом, почуттям людської гідності, твердістю принципів. Він не приховує свого походження і завдяки своїм внутрішнім якостям піднімається значно вище не тільки за представників свого стану, а й багатьох аристократів. Своїм розумом і чесністю такі люди, на думку Мольєра, надзвичайно корисні для суспільства. Найповніше свою благородну вдачу Клеонт виявляє у своєму почутті до Люсіль, яку він кохає щиро й самовіддано.
Його життєвий принцип — не цуратися свого походження. «Удавати із себе шляхтича,— стверджує він,— тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюсь на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що будь-який обман принижує порядну людину. Не личить ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, удавати із себе не того, ким ти є насправді».
В образі Клеонта автор утілює ще одну тему комедії — тему моральності та благородства. Висміюючи суспільні вади, Мольєр не зупинявся лише на критиці. Він намагався показати сучасникам те, що можна протиставити шахрайству, заздрості, жадібності, лицемірству.

Коментарі:
  1. 2 года ago
  2. 1 год ago
  3. 1 год ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *