«Місто» Підмогильний цитати

мысто пыдмогильний

Цитати з роману «Місто» Валеряна Підмогильного зібрані в цій статті, ви можете вибрати цитати для характеристики образів героїв.

«Місто» Підмогильний цитати

Частина перша

  • Невже вічна доля села — бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність? (розділ IV)
  • Може, все життя — тільки неспинний потяг, що ніякий машиніст не в силі змінити напрямку його руху по призначених рейках між відомими, сірими станціями? (розд. IV)
  • Життя — це широкомовна, галаслива лотерея з барвистими афішами, запаморочливими плакатами й досконалою рекламою, що провіщає надзвичайні виграші, делікатно замовчуючи, що на один щасливий білет припадають тисячі порожніх тонісіньких квитків і брати участь у тиражі можна тільки раз. (розд. XII)
  • Щасливі все-таки нагадують хворих і потребують обережного поводження. Щастя врешті-решт — це недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного обчислення обставин і неповного знання про речі. Гострий зір таке саме лихо, що й сліпота, й найнещасніші люди — астрономи, що на ясному сонці бачать прикрі плямки. (розд. XIV)

Частина друга

  • Молодості властивий порив, мрії про надзвичайні вчинки та славу, хоч із тисячі цього доходить звичайно один. Проте коли б показати юнакові зразу його дальшу правдиву долю, він прагнути перестав би, все послав би під три чорти й у босяки пішов би. Виходить, омани конче потрібні! (розділ V)
  • Літературне життя починається за достатньої наявності людей, здібних про літературу весь час розмовляти. (розд. VI)
  • Неавторитетні думки, хоч би й найрозумніші, викликають недовіру, а з визнаних уст і дурниці збирають хвалу. (розд. VI)
  • Усі наші аероплани, радіо й задушливі гази — нікчемний дріб’язок проти втраченої надії на рай. (розд. VI)
  • Найгірша помилка — уважати неминуче за доцільне. (розд. VI)
  • З двох одне: або ви здібний, тоді підтримка вам непотрібна, або ви нездара, тоді вона вам не допоможе. (розд. VII)
  • Любов — це довге алгебрійне завдання, де після всіх зусиль, розкривши дужки, дістаєш нуль. (розд. XI)
  • Вогонь любові запашний тільки мить! Потім на ньому починають варити борщ. (розд. XI)
  • …все позаду засипається геологічними шарами, обертається в незрозумілі поклади під гнітющим діянням часу, і божевільний той, хто прагне надихнути спогад новим існуванням! Бо розкладається минуле, як труп. (розд. XIV)

«Місто» Підмогильний цитати з роману

Мені здається навіть, що до людини не можна так прилюбитись, як до мертвої речі. Скільки з нас любило десяток жінок, перебрало ще більше друзів, а котлети любить усе життя!

 Адже ж танцюють кінець кінцем для того, щоб обнятись.

Життя страшне своєю невпинністю, нестримним поривом, що не схиляється перед найбільшим стражданням людини, показуючи спину її найгострішому болеві. Людина може досхочу борсатись у його тернах — воно пройде мимо з своїми глашатаями, що за страх і за совість кричать світові, що без тернів не буває троянди. Воно — той всесвітній нахаба, що на прохання обібраного жебрака відповідає штовханом, лящами, ціпком і суне далі, попалюючи цигарку, навіть не повернувши до жертви свій золочений монокль.

Все шкодить! Дихати теж шкідливо, бо ви спалюєте кров. Не дихайте, може, довше проживете! Ви думаєте — не буду робити того, що шкодить, то більше житиму. А ви подумайте так: робитиму те, що шкодить, може, жити приємніше буде.

От ви здивувались, що я, мовляв, таку силу грошей одержую і не женюся. Скучно, думаєте, і грошей нема куди дівати. А ось гляньте, — він показав на свою бібліотеку. — У мене багато книжок. Я люблю купувати їх і читати теж. А знаєте, єсть такі, що купують і не читають. Купують і ставлять на полицю. Смішно, правда? І багато є смішного. Ви ще молоді — я не кажу, що ви дурень, боронь боже! А колись побачите, що читати книжки далеко цікавіше, ніж самому робити те, що в них написане.

«Чудне враження справляла на нього ця маса томів, що серед них він побачив тільки одну читану книжку. В них немов зосе­редилось все те чуже, що мимоволі лякало його, всі небезпеки, що він мусив побороти в місті. Наперекір розумові й усім попе­реднім розрахункам, безнадійні думки, спочатку ніби питання почали опановувати хлопця».

Його вибаганки були невичерпні, фантазія невтомна, самозакохання непереможне. Він тримав у руках чарівний камінь, що, міняючись і палаючи, показує всі дива землі. І той камінь був він сам.

 «Природа не обдарувала Степана співучою здібністю його народу, і він знову був чужий серед цієї громади. Він почував безглуздість свого становища тут, де він був мовчазним йолопом, що за весь вечір тільки раз розтулив рота, та й то невдало. Але піти теж не міг…».

«Відбувалась лекція. Він дивився на лави, густо обсаджені молоддю, на лектора, добре знаного йому, спостерігав там і там знайомі рухи уваги, недбалості, нерозуміння. І жодного хвилю­вання чи болю в ньому не прокинулось, і те каяття, що допіру ще мучило його, зів’яло від подиху чужини, що віяв з усієї, колись жаданої такої обстави. Хлопець здивовано відійшов і озирнувся навкруги оком бурлаки, що до рідного краю прибився після блу­кань, і нічого не знайшов того, що був полишив, побачив усе змі­неним і таким від спогадів далеким, що навіть жалю ця спотво­рена дійсність не варта. Тут, зіткнувшись покинутого, зрозумів, що вернутись до нього не зможе, ці стіни для нього навіки чужі й гомін цей його не покличе і не пробудить».

«Тяжкий сум опановував його, бо ця руїна наочно нагаду­вала йому безглуздя його власного життя, бо спустошеність серця позначилась і на хаті. Сівши до столу, де гамузом лежали розгор­нуті книжки та клапті паперу, він з жалем засудженого згадував ті стрункі дні, коли тішився невимовним спокоєм у праці… Осінь відчув у собі, сльоту й туман».

Різниця між людиною та рослиною полягає, кажуть, у тім, що людині вільно пересуватись. Але чи вільно людині користуватись цією властивістю? Хіба не прикуті ми до міст, сіл, посад? Задовольнятись мріями? Не можу. Життя терпиме тільки тоді, коли можеш зміняти місце його. Якщо ти завтра не можеш кудись поїхати — ти раб.

«Весну в місті несуть не ластівки, а бендюжники, що… починають довбати на вулицях злеглий сніг, вантажити його на санки й вивозити геть, де він може танути без шкоди для міського добробуту».

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *