«Над Кодацьким порогом» переказ

адріан кащенко

«Над Кодацьким порогом» переказ оповідання про гетьмана Сулиму Ви можете прочитати за 10 хвилин.

«Над Кодацьким порогом» короткий зміст

1

1635 року (ще до Богдана Хмельницького), був на Запорозькій Січі за кошового отамана Іван Сулима.

В молодості Сулима козакував, брав участь у походах гетьмана Сагайдачного і прославився. Але під час морського походу на Цареград потрапив у турецький полон.

Турки зраділи, що захопили лютого ворога, і віддали Сулиму на галери. Одного разу поблизу грецьких берегів він, залишившись без догляду, розбив свої кайдани, заколов сонного ключника, забрав ключі, відімкнув усіх невільників. Взявши у полон 300 турків, вони вирушили до італійських берегів.

Діставшись на італійські землі, Сулима подарував Папі Римському галеру з бранцями і цим прославив своє ім’я.

А в Україні в цей час йшла боротьба з турками. Гетьман Сагайдачний врятував оточене турками польське військо під Хотином. Але поляки, побоюючись козаків, стали після того «всякі утиски козакам чинити».

Вони збудували над Кодацьким порогом міцну фортецю, «щоб перешкоджати поневоленому українському людові тікати од панів на Січ, а запорожцям виходити з Січі на Україну та нагадувати нещасним про те, що на світі існує воля«.

Людям залишилось або змиритися з таким життям, або битися з поляками. Сулима, який вже став тоді на Січі кошовим, вибрав останнє.

Спочатку Сулима поїхав зі своїм побратимом Павлюком на власні очі подивитись, що робиться в Кодаку. Вони побачили гнітючу картину: кілька тисяч грабарів, зігнаних з України, під керівництвом французького інженера Боплана копали рови, будували стіни й башти, а навколо чатували кілька полків польського війська.

Сулима зрозумів, що військо тут не тільки для того, щоб охороняти грабарів, і обурився:

«Нехай вражі ляхи будують, поки їхня сила, а тільки не буду я козаком, коли не зруйную оту паскудну їхню будівлю!»

Кошовий отаман Сулима знав, що, зруйнувавши Кодак, вони будуть змушені воювати з Польщею, але для цього потрібне було добре озброєне військо. Щоб дістати на це гроші, він надумав «йти морем на пишний у ті часи турецький город Азов».

Скликав Сулима запорожців на раду:

«Підемо зі мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!»

Козаки будували, за два тижні, для походу півсотні козацьких човнів —чайок.

Перед походом Сулима зібрав дві тисячі козаків і оглянув усе військо.

«Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям; довгі вуса й сивий оселедець скрашали обличчя ознаками досвіду й спокою, а срібна булава, що блищала у його дужій руці, нагадувала всім про велику владу запорозького кошового отамана».

Впевнившись, що все добре впорядковано, помолившися Богу, Сулима дав наказ відпливати.

Через два тижні козаки прибули до Дону. Сам Сулима поїхав на власні очі обдивитися оборону Азова. Роздивившись та поміркувавши, він поділив військо на три частини. Перша, на чолі з Бурляєм, мусила потопити турецькі галери, третя, з Павлюком,— «невільників по льохах шукати та на світ Божий випускати». Асам отаман з другою групою взяв на себе напад на місто.

«Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у місті, а тут ще вибігли на них яничари з Азовського замку».

Сміливість та відвага козаків, які неочікувано налетіли на турків, допомогли їм перемогти.

2

За цей час Кодацьку фортецю було відбудовано, і польський коронний гетьман Конецпольський, прибув до Кодака. Там справляв пишний бенкет, після якого, оглядаючи фортецю, глузливо вихвалявся, що «козацькій сваволі прийшов край».

Фортеця була міцною, завдяки старанням французького інженеру Боплан:

«глибокі, як провалля, були круг Кодака рівчаки; мов добрі скирти, були за рівчаками вали, а по тих валах ще була висока дубова засіка з вікнами й дірками для гармат і рушниць.

Брама в Кодаку була тільки одна, й дуже міцна, залізом кована, а обабіч брами стояли дві башти, збиті з міцних дубових кряжів. Зі сходу й з півдня фортецю захищали кручі Дніпра, з півночі — глибокі байраки, з заходу ж був рівний степ, що на ньому можна було далеко бачити ворогів, і з цього боку фортеця мала найглибші рівчаки, найвищі вали і найбільше по стінах гармат».

Дивлячись на всі ці укріплення, козаки засмутилися. І тільки, Богдан Хмельницький, який був сотником, засміявся: «Все те, що людина може збудувати, людина може й зруйнувати!»

Після бенкету в Кодаку зашуміла Січ Запорозька — то повернувся туди зі своїм військом Сулима з думкою зруйнувати Кодак.

На раді козацтво Сулима був вибраний гетьманом. Він і повів козацьке Військо на Кодак.

Вночі козаки оточили фортецю, і тільки чутно було пугукання сичів. То передавався від куреня до куреня сигнал про наступ. Навколо Кодака збилася буча. Козаки стріляли вартових, тягли драбини до стін, лізли через засіки. Та поки польські жовніри отямилися, у фортеці вже палали засіки й будинки, «і велике полум’я освітило криваву боротьбу братніх народів, що не хотіли порозумітися й жити в злагоді…»

Через два тижні після взяття Кодака Сулима зібрав своє військо, готуючись до походу на поляків. Гетьман виступив перед козацтвом з промовою: «Прийшов час, щоб визволити нам рідну неньку Україну з лядської неволі, а православну віру — від загибелі«.

Конецпольського приголомшила звістка про зруйнування Кодацької фортеці, адже він похвалявся на всю Польщу, що Кодак — фортеця необорима. Зруйнування фортеці коронний гетьман сприйняв як особисту образу і вирішив знищити Сулиму.

Зібравши польське військо та шість тисяч реєстрових козаків, що саме повернулися з—за Німану після війни зі шведами, коронний гетьман рушив назустріч запорожцям. На той час Сулима вже звільнив Чигирин, Черкаси, Корсунь і теж зібрав чимале військо.

Зустрілися обидва війська за Корсунем, але битися не поспішали. Коронний гетьман зрозумів, що становище його дедалі гіршає, і вирішив перемогти Сулиму зрадою. Призвавши до себе старших з реєстрових козаків, він запевнив їх, що не буде проливати братньої крові і збереже життя запорожцям, якщо вони зрадою візьмуть і приведуть до нього Сулиму. За це Конецпольський обіцяв надати реєстровикам нових прав і збільшення козацького реєстру. Козацькі старшини прийшли до гетьмана Сулими і сказали, що разом зі своїми козаками переходять до нього. Сулима повірив зрадникам і дозволив шести тисячам реєстрових козаків увійти до свого табору. Вночі старшини зв’язали його і відвезли до Конецпольського. Звідти Сулиму відправили до Варшави.

Навіть польському королю шкода було страчувати козацького гетьмана, адже вважався Сулима окрасою й славою християнських народів у боротьбі з бусурманами. Та польські пани вимагали його смерті, бо через нього повстанці—селяни поруйнували їхні маєтки. Врешт—решт король мусив скоритися панській волі.

Вранці привели зв’язаного Сулиму на майдан у Варшаві. Але легендарний гетьман йшов на страту без страху, сподіваючись, що розбрат між українцями й зрада минуться і між ними запанує єднання. Останні його словами до натовпу панів: «Прощавайте, панове, та сподівайтеся лиха, бо моя кров вам дурно не минеться!»

Покотилася під блискучою сокирою ката голова славного сина України.

Схаменулися згодом ті, що її продали. Одурив їх Конецпольський, сказавши, що й волос не впаде з голови Сулими, обманув він і їх самих, обіцяючи права й ласку короля: нічого вони не отримали.

Проте кров славного козацького гетьмана пролилася недарма. Через дванадцять років під проводом Богдана Хмельницького запорозькі й реєстрові козаки разом виступили на боротьбу за права й волю свого народу.

Багато разів переходив Кодак з руки у руки, аж поки лишився тільки один живий свідок — Кодацький поріг, «що й досі тужить за дітьми волі та співає про минуле…»

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *