«Невеличка драма» скорочено

«Невеличка драма» Підмогильний скорочено

Невеличка драма — роман Валер’яна Підмогильного 1930 року. Роман є також своєрідним документом життя в радянській Україні 1920-х років ХХ ст.

«Невеличка драма» головні герої

Юрій Олександрович Славенко — біохімік, 30 років; представник нового покоління людей, вихованого більшовицьким режимом. Юрій Славенко — породження індустріалізованої доби, науковець, особистість з механістичним світобаченням. Цей молодий винахідник і професор біохімії прагне створити штучний білок і штучний інтелект, а тому в житті намається все звести до раціональних причин. Кохання і навіть мистецтво є нераціональними, а отже, з його погляду непотрібними. Для Славенка кохання до Марти є відхиленням від норми, а тому з часом він повністю позбувається свого почуття. Він обирає Ірен Маркевич, міщанку, здатну пристосовуватись навіть до ворожої їй українізації.

Марта Висоцька — молода гарна дівчина, працює діловодкою статчастини, 22 роки;  почувається самотньою в місті, яке нещадно її переслідує. Марта є сильною особистістю, вона занурена у внутрішній світ, чуттєво освоює дійсність, прагне до романтичного життя.

Льова Роттер — залицяльник Марти;

Ірен Маркевич — наречена Славенка, 29 років;

Дмитро Стайничний — залицяльник Марти, інженер із Дніпропетровського; представник нового покоління людей, вихованого більшовицьким режимом. Є інтерпретатором, виконавцем ідеологічних гасел комуністичної партії, людиною, що позбавлена власної думки і розвинутих почуттів.

Андрій Романович Безпалько — начальник Марти, завідувач матчастиною махортресту, 50 років;  колишній кооператор, втілює міщанство

Давид Семенович — безробітний кооператор, сусід Марти;

Тетяна Ничипорівна — дружина Давида Семеновича;

Степан Григорович Маркевич — тато Ірен, лікар.

«Невеличка драма» короткий зміст

Описується Київ 1927 року. Часи НЕПу та українізації.

Марта Висоцька — молода та гарна дівчина, працює діловодкою стстчастини махортресту і винаймає кімнатку у будинку на Жилянській. Її життя монотонне і одноманітне: зранку вона іде на службу, де працює до обіду, обідає у дешевій їдальні. Після цього – курси стенографії та машинопису. Дівчина отримує 60 карбованців платні і змушена жити скромно і економити.

Ввечері її часто навідує сусід по будинку Давид Семенович, безробітний кооператор. Його дружина Тетяна Ничипорівна завідує буфетом у Караваївських лазнях, вечорами вона на роботі. У них є донька Ада, якій 4 роки. Давид Семенович буркотливий і ображений на світ через своє звільнення, але він розважає Марту своїм буркотінням і через це стає частим гостем її кімнати.

Також до Марти часто заходить Льова Роттер. Льова служить у соробкопі, продає ковбаси, але за освітою він фельдшер. Коли йому був 21 рік, він одружився з прекрасною дочкою канівського касира і щасливо осівся неподалік рідного села за волосного фельдшера. Він був закоханий і щасливий. Через півтора року подружнього життя почалася війна, і Льова пішов на фронт. Спочатку він отримував коротенькі, але ніжні листи від дружини, але через півроку він отримав довгого листа, де дружина казала, що він забрав її молодість і закрив у 4 стінах в селі, що нарешті знайшовся великодушний чоловік, який зняв полуду з її очей і заслужив цим її любов до кінця життя. Льова був розчавлений цією зрадою. З тих пір він перебрав якийсь десяток міст та професій, став аскетом і відлюдником, аж поки випадково не зустрів Марту, у яку закохався раптово й безнадійно. Льова і Марта спілкуватися лише як друзі, бо Марта одразу дала хлопцю зрозуміти, що не любить його. Дівчина мріяла про романтичне кохання, як у романах.

Одного зимового вечора, як завжди, повернувшись додому з роботи і навчання, Марта бачить в себе на столі великий кошик білих хризантем. Це вже втретє вона отримувала отак квіти – від невідомого шанувальника. Заможніших зальотників, що могли б собі таке дозволити, в неї наразі не було. Зазвичай, коли у дівчини з’являвся якийсь кавалер вона через якийсь місяць його механічно втрачала, видаючись надто неприступною, а неодмінні її прихильники, нещасливий кооператор та соробкопівець Льова, з матеріального погляду виглядали ще гірше від неї. Отже невідомий посланник букета лишався для дівчини невідомими.

У зустрічах з Мартою, повних самопринижень і болю, Льова знаходить і якусь дивну насолоду. Марта перетворилась для нього на кумира і божество. Льова вирішує познайомити Марту з своїм знайомим фронтовим другом Юрієм Славенком. Хлопець сподівається, що молоді люди закохаються, і йому буде легше забути Марту, якщо вона буде невільна.

Славенко – біохімік, дуже прагматична і раціональна людина. Головна ціль його життя – служіння науці,він мріє створити штучний білок і позбавити людину необхідності харчуватись грубою тваринною їжею. Юрій живе у простій кімнатці, для нього походи в гості і спілкування з друзями марна трата часу. Лише статеве питання лишилось невирішеним для нього. В юності він задовольняв свої природні потреби самостійно, а до жінок почував острах і зневагу. Потім, довгий час жив із своєю хатньою робітницею, яка не заважала йому в науковій праці. Але непередбачені родинні обставини покликали хатню робітницю назад на село, звідки вона була приїхала, і Юрій Олександрович лишився без жінки. Рік він намагався обходитись без цього, але зрозумів, що незадоволені природні потреби заважають йому працювати. Тоді біохімік вирішив одружитись, щоб раз і назавжди вирішити це питання.

Після нетривалих Славенко познайомився з Ірен, дочкою лікаря Маркевича. Ця приваблива і зріла дівчина влаштовувала його, бо була з інтелігентної родини, що підкріплювало б його статус солідного науковця. Також йому подобалось помешкання Маркевичів, куди він після одруження мав переїхати. Хоча сам переїзд видавався йому пустою тратою часу, він вважав це меншим з двох зол.

Ірен було 29 років. Не зважаючи на свою зовнішність пансіонної панночки це була вже зрівноважена, і досвідчена жінка. Під час революції, коли їй було трохи більше двадцяти, вона зійшлася з одним здоровим і хитромудрим хлопцем, який, без певного минулого, але з цілком певними намірами, взявся працювати в постачанні. Ірен подорожувала з ним два роки по всяких усюдах, по селах і містах, де відправляли її коханця, що тримав свою милу, не гребуючи способами, в теплі й великих на той час достатках. Коли ж кінець кінцем цього пройду розстріляно з вироку ревтрибуналу, Ірен повернулась до батьківського дому. Пригоди вплинули на неї позитивно, вони розвинули її й усталили, а разом з тим вона й репутації своєї не втратила, бо мати зуміла зберегти доччину таємницю, прикривши її правдоподібною версією про гостювання в тітки аж у Сибіру. А в інтимних розмовах з матір’ю вся ця історія фігурувала під делікатною назвою «першого заміжжя». Мати переживала, що дочка так довго лишається незаміжньою і тому покладала на Славенка великі надії.

І Юрій та Ірен вважали одне одного вдалою партією. І хоча жодного слова про шлюб чи тим більш про кохання ще не було сказано, між ними існувала мовчазне розуміння і згода. Юрій був задоволений тим, як усе складалось і скоро це питання мало бути вирішеним для нього. Коли до нього несподівано прийшов Льова Роттер і запропонував зайти в гості до  Марти, біохімік поставився до цього скептично, але все ж погодився. Коли товариші прийшли до Марти в неї вже сиділи коопераор Давид Семенович і молодий інженер Дмитро Стайничний.

Дмитро був давнім знайомим Марти з Дніпропетровського. Він спеціально приїхав на кілька днів, щоб зробити їй пропозицію. Цей практичний, працьовитий хлопець усього добився важкою працею і наполегливістю. Будучи сином селянина, йому було тяжко здобувати інженерський фах: він не мав відповідної підготовки до академічного навчання, але йшов до своєї мети.  Він вважав, що шлюб не повинен будуватись на коханні. Для нього це було ніби політичною угодою для досягнення спільних цілей: створення домашнього затишку, народження і виховання дітей. Він вважав, що дружина має сидіти дома з п’ятьма дітьми поки Дмитро працюватиме на заводі. Так він і робив пропозицію Марті – він пропонує їй реальні речі: поважний і чіткий план – діти і спільний дім.

На наступний день після їх знайомства Славченко знову зайшов до Марти, бо попереднього вечора забув у неї свої цигарки. Молоді люди трохи поговорили, але скоро прийшов Дмитро і Славченко лишив їх одних. Дмитро ще раз спробував переконати Марту вийти за нього заміж, але дівчина відмовила, сказавши, що не любить його.

Наступного дня, Дмитро знову зайшов, щоб ще раз спробувати переконати Марту. Він сказав, що відсутність кохання – це не причина не одружуватись, і що вона ще пошкодує про втрачену можливість. Йдучи, він боляче вивернув Марті руку так, що вона впала на коліна, і пообіцяв, що знайде собі дівчину без безглуздих примх, як в неї.

Думки про Марту опанували і Славенком. Але він вважав, що це лише через його незадоволені потреби і вирішив зробити пропозицію Ірен негайно. Незважаючи на страшну завірюху він вийшов з дому направляючись до дому Маркевичів, але, сам не знаючи як, прийшов до Марти. Так почалося їх кохання. Юркевич божевільно закохався в Марту, а вона в нього.

Молоді люди зустрічалися кожного дня з сьомої до дванадцятої години ввечері у кімнаті Марти, навіть не входячи нікуди. Наука, що була сенсом його життя перетворилась на повинність, він зацікавився поезією і літературою, яку недавно зневажав. Біохімік розповідає дівчині про те, чим він займається в своїх лабораторіях. Закохані прагнуть знати усе одне про одного. Врешті, Марта віддалася йому. Дівчина мріяла, що її перший раз відбудеться в Каневі – на її батьківщині, де вона народилась і була щасливою. Спершу вона була пригнічена тим, що сталося, навіть хотіла уникати Юрія, але вона була занадто сильно закохана в нього.

Тим часом Ірен і її мати дуже стурбовані тим, що Славенко перестав ходити до них. Мати Ірени переконала батька прослідкувати за біохіміком, щоб зясувати куди той ходить. Скоро вони дізнаються, що Славенко закоханий у якусь дівчину і зустрічається з нею. Матір Ірен стурбована, але Ірен впевнена, що кохання Славенка скоро пройде. Ірен рада, що це трапилося до їх весілля, а не після. Батьки не поділяють впевненості Ірен.

Марті знову приходить букет, що неймовірно дивує дівчину, адже тепер, коли вона невільна, вона зовсім не сподівалася, що таємний шанувальник продовжить надсилати квіти. Того ж дня до неї в гості приходить пан Безпалько, її начальник, завідуючий матчастиною махортресту, стриманий і спокійний чоловік, що користувався велико повагою підлеглих. Йому 50 років, і він зізнався Марті, що закохався в неї, коли вона тільки почала працювати. Це він надсилав їй квіти. Дівчина відповіла лише, що вона не вільна. На її запитання, чи вона не вчинила йому ненавмисну прикрість, Безпалько пішов, сказавши, щоб вона не турбувалась про нього – він потурбується про себе сам.

Відносини Марти і Юрія тривав півтора місяця, а потім його почуття до дівчини пройшли. Сталося це в результаті прочитання статті у науковому журналі, де американський учений, висловив його думки, які сам біохімік, засліплений почуттями до Марти, так і не зміг викласти в статті. Самий факт хоч і випадкового наближення до його висновків здійняв біохімікові величезну тривогу. Сорок п’ять днів, витрачених на Марту він визначив як стан занепаду мозкової діяльності під впливом потягу до жінки, До того ж, кохання є ще й нікчемне почуття, бо не полишає по собі жодних слідів, як це він на собі допіру пізнав. «Марнотратство енергії», — думав він. Він зробив висновок, що кохання руйнує, і йому лишалось винайти проти нього універсального запобіжника. Якщо корінь кохання полягає в фізіологічній потребі, то, видима річ, заспокоєння цієї потреби унеможливлює його розвиток. Найголовніша річ є – не давати скупчуватись у собі сексуальній енергії, а систематично задовольняти її. Тоді він згадав про Ірен.

Він вирішив піти від Марти, але не хотів робити їй боляче. Йому хотілось розлучитися якось поступово, щоб не ранити її почуттів. Врешті він вирішив поступово зменшувати час їх зустрічей, потім почати зустрічатись через день і врешті – розійтись остаточно. Марті він говорив, що йому потрібно працювати і вона, хоча і з неохотою, але погоджувалася на скорочення часу їх зустрічей, вважаючи, що не віднімаючи часу коханого, робить щось корисне для науки.

Марта не підозрювала, що кохання Славенка пройшло. Але у неї почалися проблеми з житлом і роботою. Коли почався її роман з Славенком, вона перестала спілкуватися з сусідом Давидом Семеновичем. Одружений чоловік був таємно закоханий в Марту і написав їй анонімну записку, де радив покинути Славенка. Дівчина пізнала почерк сусіда і обурилась, що він втручається в її життя. Щоб виправдатись перед дружиною Давид Семенович сказав їй, що Марта сама хотіла звабити його. Господар будинку повірив, що Марта стала утриманкою, підвищив її орендну платню до 40 карбованці в місяць, хоча раніше брав лише 5. Марта не могла платити таку суму, у неї було два тижні, щоб знайти нове житло. Також у неї були проблеми з роботою, бо через її відмову, Безпалько домігся її звільнення.

Маючи багато вільного часу, Марта багато читає. Під впливом намовлянь Юрія і прочитаних романів вона переконується, що у коханні немає нічого нового. Марта вирішує порвати з Юрієм, щоб зробити їх кохання унікальним і назавжди запам’ятати. Славенка дивує цей вчинок, але це те, чого він хотів, тому він легко погоджується на розлуку.

Наступного дня він пише листа Ірен, де вибачається і просить про зустріч.

Три перші дні без Славенка Марта прожила в солодкій і тихій нестямі. Думка, що вона зробила щось надзвичайне й незрівнянне, переймала щасливим трепетом її душу. Марта стала на біржу і, з допомогою знайомих, знайшла маленьку і темну кімнатку. Марті було байдуже, де тепер жити і що робити, адже вона мала в своєму серці найдорожчий скарб неповторного кохання і хотіла лише спокою, щоб упиватись ним.

Гармонію Мартиного нового життя несподівано перервала книга, п’єса Ібсена «Комедія кохання». Герої твору так само як і вона розлучалася в ім’я чистоти свого кохання. Свої власні думки й почуття вона бачила тепер перед собою, і ввесь її порив та марення в ту мить ніби відходили в написане, лишаючи її порожню, покалічену, принижену. Всю складність своїх таємничих почувань, своїх надій і намірів вона зразу впізнала в цих жорстоких рядках, що відбирали їй право на її багатство. Тепер вона почувалась самотньою, пустою і обкраденою. Їй хотілось до людей, а кімнатка у яку вона мала переїжджати здавалась труною.

Марта неймовірно зраділа, коли до неї прийшов Льова, який скоро мав від’їжджати і прийшов попрощатися. Хлопець був шокований її виснаженим виглядом. Перед собою він бачив нещасну дівчину до якої почував теплоту, як до сестри. Марта розповіла йому усю історію свого роману зі Славенком. Льова сказав, що вона не може жити у тій жахливій кімнатці, що вона повинна жити у кімнаті світлій і просторій, і пообіцяв знайти для неї таку.

Ще одним відвідувачем став Дмитро. Хлопець прийшов до неї розказати, що виконав свою обіцянку – він знайшов іншу дівчину і таки одружується. Мимохідь він згадав і про професора Славенка, який одружується з родичкою його нареченої. Марта не могла повірити своїм вухам – адже від їх розставання минув лише тиждень. Прийшов Льова і приніс гарну звістку про те, що ціною своєї бібліотеки, знайшов чудову і світлу кімнату для Марти. Дівчина попросила його лише піти до Юрія і перевірити, чи правда те, що він одружується. Льова боявся залишати Марту саму, думав що вона щось собі зробить, але пішов. Він застав Юрія, коли той пакував речі. Він розписався з Ірен раніше того ж дня, а наступного дня мала відбутися вечірка на честь весілля.

Льова повернувся до Марти, вона спала. Він не розбудив її, а написав записку з адресою її нової кімнати і внизу дописав: «Всьому правда». Далі йому хотілось висловити все те, що бажає їй, але слів він не міг добрати.  І  додав: «Прощайте, Марто!»

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: українська література

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *