Образ Григорія Многогрішного

тигролови багряний

«Тигролови» Григорій Многогрішний — головний герой роману Багряного, це відтворення образу непідкореної України. Григорій Многогрішний характеристика образу подана в цій статті.

Характеристика Григорія Многогрішного

Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного «Тигролови» — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.

Григорія наділено типовими рисами українського легендарного героя: непереможна фізична сила, підтримувана силою духу, любов до своєї землі і гнобленого люду, ненависть до ворога.

На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в’язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.

Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.

«Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув». 

Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в’язнів почуття людської гідності, надії і переконання — «ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи«. Став для них символом «непокірної і гордої молодості», символом «волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни».

Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на допомогу людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.

Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі «Владивосток—Москва». «Те, що він почав був забувати, — ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем… Уся його Вітчизна ось так — на колесах… розчавлена, розшматована… в корості, в бруді… розпачі! Голодна!.. Безвихідна!..» І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.

У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя — співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його — і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.

Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися… В Україну. «А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну«.

Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.

Григорій разом з Наталкою переходять неміряні простори тайги, долають укриті снігами сопки, переправляються через Амур, перетинаючи кордон, і залишають позаду лемент газет про «велику озброєну до зубів банду ворогів народу». Разом вони вийшли на головну магістраль свого життя: «...вони спалили всі кораблі за собою та й вірили в свою зорю, що присвічувала їм шлях — шлях у життя. Шлях туди — десь на ту далеку… сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну».

Григорій Многогрішний — це цілісна натура, яка відчуває повну єдність з нацією, її культурою й історією, але душею й вчинками противиться тому, що давно стало злою долею народу. Риси його характеру вчать нас не підкорятися сліпо залізній волі когось і покірно виконувати її накази. Навпаки, образ Григорія Многогрішного скріплює душу, вчить читача великій і мужній любові. Роман «Тигролови» і його головний герой, за словами Олени Теліги, виховує «сильних і твердих людей української нації».

Які гріхи спокутував Григорій Многогрішний?

А «гріхів», як на тоталітарну систему, що душила все живе й мисляче, доволі багато: розум, гідність, національна самосвідомість, сміливість. І найбільший «гріх» — любов до батьківщини, до Матері-України та її замученого, обдуреного народу.

Григорій Многогрішний цитатна характеристика

• «Почорніле обличчя з міцно стиснутими щелепами заросло щетиною. На крутому лобі дві глибокі зморшки сторч між крилами брів, а в зморшках сіль від поту. Одна брова тремтить, і від того таке враження, ніби брови ті пориваються полетіти».

• «Той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу. Той божевільний, той маніяк вистрибнув… вистрибнув на ходу поїзда. Стрибнув у певну смерть, але не здався».

• «Всі знали подробиці про того «диявола», про того юнака, на двадцять п’ять літ каторги приреченого, що переступив «трибунал» і вистрибнув у смерть зі скаженого поїзда».

• «Григорій Многогрішний — образ як символ непокірної і гордої молодості, символ тієї волелюбної і плюндрованої за те Вітчизни».

• Медвин про Григорія: «Це ж той диявол. Це ж той, що він з ним негоден був дати ради і що стоятиме йому у віччю все життя, либонь». «Він пригадує ту виняткову епопею перед двома роками… над тим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини». Очі замордованої, розчавленої, але не переможеної жертви.

• «Вирвавшись із пазурів смерті, він летів, як на крилах. «Воля! Воля!». «Широко роздимаючи ніздрі, він захлинався нею на бігу, розривав грудьми зелену стіну. Всі двадцять п’ять літ в ньому зажили враз».

• Зовнішність під час втечі: «В нього не було ні вогню, ні зброї, в нього не було нічого, навіть шапки й черевиків, лише напівзотліле тюремне лахміття, та й те геть обривалось і лишалось шматками на кущах».

• «Був живучим і витривалим на диво».

• «Його везли етапом з України на Колиму. Присудили 25 років каторги і везли десь поховати в сніги».

• «Як один хоробрий і сміливий п’ять разів переміг смерть, видерся з пащі дракона і, гнаний буйною радістю, доніс свою голову аж сюди, доганяючи щастя».

• «Боже, скільки змін відтоді, як бачив себе востаннє голеним! Аж самому стало себе шкода, шкода того безжурного, молодого, веселого обличчя, що колись зводило дівчат з розуму. Шкода молодості, шкода втраченого безповоротно того, що вже ніколи, ніколи не повернеться».

• «Обідраний, худий, аж чорний, із ножиком. Ні — що не поламане, руки, ноги, голова — цілі, а мертвий…»

• «Доля його не відстає від нього».

• «Нащадок славного роду — закинений з далекої, далекої землі химерною долею».

• Сірко про Григорія: «Це, мабуть ти, козаче (до Григорія), Щасливий такий. Дай Боже!»

• «Він був щасливий біля неї (Наталки). Він відчував, як у нім кипіла і вирувала кров від самого звучання її голосу. Голос той відгукувався у нім дивним, багатим відгуком, з болем, з мукою. І це було щастя. Болюче, але велике, майже недосяжне для розуму щастя».

• «Мавши вроджений нахил до спостережень, виросши серед природи, він мав в тім велику втіху».

• «Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість, і намагався подряпати серце, якби дістав. І все за те, що я любив свою батьківщину, любив свій нещасний край і народ. Стрибнув у ніч, у смерть, на щастя».

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *