Образ Михайла Решета «Ирій»

дрозд ирый

Образ Михайло Решето — ирійський пакулець і сучасна людина

Характеристика образу Михайла Решета

Головний герой повісті — Михайло Решето мріє про велике місто, прагне скоріше покинути рідне село Пакуль і не згадувати його, але з часом розуміє, що саме це щось дуже цінне й важливе у його житті. Хлопець отримує перші уроки мужності й благородства, мріє про справжнє кохання. Багата уява, фантазія дозволяють йому поетизувати світ, бачити незвичайне у звичайному, з гумором ставитися до марних людських пристрастей, як-от мрії тітки й дядька про машину, якою вони приїдуть у село і вразять односельців, викликавши водночас повагу й заздрість.

Риси характеру Михайла Решета

— чесність і порядність;
— відкритість та доброта;
— гуманність і благородство;
— працьовитість та відповідальність;
— щирість і порядність.

Персонаж твору «Ирій» та його погляди на світ

— прагнення до високого покликання;
— має власну думку і може обґрунтовано її висловити;
— здатен на самопожертву;
— вміння любити і сприймати це щире почуття;
— вболівання за долю інших;
— шанобливість і повага до матері, родини Солом’яників.

Образ Михайла Решета «Ирій»

Підліток Михайло Решето, який втратив на війні батька, живе на материні нелегкі трудодні, усім єством своєї чистої душі воює за людяність за добро й красу, зате, що ми називаємо високими ідеалами, воює супроти потвор, породжених міщанством. У цій боротьбі Михайло Решето не самотній. На його боці правда нашого нового життя, правда наших ідей, глибоко, з молоком матері, з першим друкованим словом, з першим напутнім словом учителя засвоєна підлітком. На його боці — народжені нашими прекрасним часом нові люди тієї епохи Паравозники.

Головний герой повісті «Ирій» — Михайло Решето належить до них хлопчаків, які горобця можуть назвати дрофичем, а курку — страусом. Їхня уява щедра від природи, від колискової. Герой народних нісенітниць, людина весела і вдатлива, що нагадує дечим барона Мюнхаузена, уміє витягати себе за чуба з болота, спуститися з неба, доточуючи вірьовку, на якій висить, уривками тої ж таки вірьовки, він спромагається на багато див, матір’ю яких є напричуд плідна, розкута народна фантазія. В повісті «Ирій» Володимир Дрозд сміливо з’єднує химері давньої народної небилиці із не менш щедрим внутрішнім світом нашого сучасника-підлітка.

 Цитатна характеристика Михайла Решета

«Дядько Денис зробить з мене людину…»;

«Мати: «…аби Михаль не крутив волам хвости…»;

«Я перейшов у дев’ятий… Моє життя в ці роки — саме чекання, передчуття празника, невимовно прекрасного й ідеально чистого…»;

«Мати: «Що з ним ото з весни було лучилося, аж досі мені страшно: і увечері при каганці пише, і вранці, до корів, пише, і вдень, свиню на вигін вижене, сяде під коморою й пише»;

«…зароблені ж талановитим лицедійством на сценах світових театрів гроші висилатиму пакульській бібліотеці…, заасфальтую дорогу від Пакуля до Ирію…»;

«Наше красне письменство успішно розвивається, а театр поки що відстає від життя. Народ кличе на сцену. І я йду…»;

«…я ще прославлю вашу школу, тобто вже нашу, коли стану великим актором, я запрошу вас на свою прем’єру, і взагалі, я люблю вас і люблю нашу школу, що гойдається наче човен… Я зберу металобрухт з усієї Кукуріківщини, і школа обов’язково займе перше місце в Ирії…»;

«…я носитиму молоко для пенсійних бабусь, доглядатиму хворих, читатиму сліпим книги, гратиму у з малюками в дитячих садках, малюватиму плакати для шкільних вечорів і парадів, чергуватиму у шкільному буфеті, копатиму картоплю на шкільному городі або садитиму дерева, — це я добре вмію, коситиму траву у шкільному саду, згрібатиму з машин біля кочегарки вугілля, забувши на мент про своє високе покликання актора…»;

«Я боявся закохатися, бо досі кожна закоханість коштувала мені великих страждань…»;

«Я невпопад відповідав матері, обіцяючи бути і слухняним, і старатливим, обіцяючись шануватися в тітки з дядьком, не гризти прогожних книжок, не бити байдиків, не тинятися по вулицях…»;

«— Не грошах щастя… Роботу свою любити, добрим до людей бути, бо за добро добром і віддячують, а за зло — злом…»;

«Проте я був упертий, наче корова Манька…»;

«Я читав усюди — за обіднім столом, по дорозі до школи, на уроках під партою, навіть на уроках фізкультури, на багатокілометрових дистанціях і, звичайно, за піччю, блимаючи під рядном кишеньковим ліхтариком…»;

«Золото й коштовності я подарую державі, а собі залишу на денці скрині, і то не для себе, а щоб поїхати у Пакуль і сказати пакульцям: ось золото, збудуйте дорогу з Ирію в Пакуль…»;

«Я готувався до шкільної олімпіади, як досвідчений солдат готується до полкового огляду: старатлитво, але спокійно, з певністю в собі…»;

«З кожним словом мій голос набирав сили, пружності, басовитості; переполохано кудахкаючи, пурхала з-під порічок, знову розділившись на дві половини, як велів закон, зозуляста курка, кабан у ритм моїй урочистій мові ляскав лишаюватими вухами…»;

«Кузьма Перевесло — Михайлу: «Бо ви граєте лише самого себе і чуєте на сцені себе. Ви для себе — і актор, і глядач, і критик. Ви для себе — все, але тільки для себе… Бо людина без душі — лише декорація, лише футляр, в якій скрипка і не ночувала…»;

«Майбутнє завжди було мені, як і сьогоднішній день, а можливо, ще реальнішим…»;

«Майбутнє завжди було мені таким же реальним, як і сьогоднішній день, а можливо, ще реальнішим…»;

«Майбутнє бачилось мені невимовно прекрасним, і навіть у найсмутніші хвилини свої я чекав на нього. Про майбуття мріяли герої книжок. Його прогнозували газети, що їх я читав матері, поки та пряла біля каганця із жовто-червоної снарядної гільзі. Його обіцяли вчителі. На противагу матері, яка вірила тільки в сни, я беззастережно вірив і вчителям, і книгами, і газетам, і своїм мріям…»;

«Світ, звичайно, не самими білилами писаний, і на сонці є плями, як доведено наукою, але що ж ти маєш до світу, коли сам ще такий рябий-рябісінький…»; «І я твердо рішив від сьогодні бути кращим, аніж був досі…»;

«Я, Михайло Решето, майбутній великий актор, будівничий, космонавт, поет, радіо конструктор, геолог, журналіст, — лише вузлики на неосяжним корені неосяжного, гінкою й крислатого дерева…»;

«Нема в світі нічого страшнішого і підступнішого, аніж людські забобони…»;

«Я ніби подивися на себе збоку її тверезими очима: спітнілий від бігу, пухлощокий, курносий хлопчисько в сірій кацавейці, бавовняних штанях і шкарбанах, ноги яких задерлися і зазирають у моє розпашіле обличчя. Земля розчахувалася піді мною, і від сорому, ніяковості та розуміння власної жалюгідності я поволі провалювався крізь землю, потайки радіючи, що гину на її очах…»;

«… любов — це страждання…»;

«Тоді побіг по сходах угору, буцім змагався на першість — мав надію до дзвінка побачити і в коридорі Клаву. Від самої думки про неї серце випурхувало з грудей і мов пурпуровий дитячий м’ячик, стрибало попереду, кількома сходинками вище…»;

«Директор школи — Михайлику: «Я забороняю вам, Решето, в такому вигляді з’являтися в класі. Ні, тільки подивіться! Поверніться, поверніться, хай помилуються… Хіба це учень дев’ятого класу Ирійської школи? Це, даруйте мені, опудало на коноплях! Ти б хоч дівчат соромився, парубок без п’яти хвилин… Ідіть Решето, і хай це стане наукою кожному, хто своїм неподобним виглядом ганьбить честь і славу нашого колективу…»;

«…я не думав про смерть як біль, як фізичне страждання; смерть — це політ, короткий, мов фотоспалах, з кручів синю прірву ріки, — забуття…»;

«— Присягайте вам, мій Пакуле, моє Жерело, мій Живець, моя Неволя, мій Ирпію, присягаюся тобі, моя земле, тобі — майбутнє: допоки здатен буду на щось путнє цім світі, не покладатиму на себе рук, а працюватиму що є сили…»;

«Я пропоную під час літніх канікул не тинятися по Ирію, не смажитися на пляжі, не ховатися по Пакулях, а здійснити наукову експедицію в Кукуріківщину. Ми перші нанесемо на топографічну карту Ирію сотні невідомих вуличок, провулків, сліпаків, майданів, перехресть, притоків Живця, долин і глинищ, опишемо побут та звичаї Кукуріківщини…, розвідаємо шляхи для майбутніх експедицій… …Ми не відступимо, ми доведемо, найперше — собі, що ми — люди…»;

«Мати — Михайлу: «— Як по світах, синку, їздитимеш, пошукай справжню батькову могилу. Мо’, вона де і є. З-під Будапешти прийшла похоронка…».

Коментарі:
  1. 3 года ago
  2. 2 года ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *