«Одіссей і лестригони»

«Одіссей і лестригони» — 10 пісня поеми Одіссея. Переказ «Одіссей і лестригони» ви можете прочитати в цій статті.

«Одіссей і лестригони» переказ

Покинувши Еола, Одіссей приплив в країну страшних велетнів лестригонов. Подібно циклопам, вони були людожерами. Ще не знаючи, куди їх занесло, греки увійшли в бухту з вузьким входом, оточену гострими скелями, і причалили біля місця, де до води підходила дорога. Сам Одіссей з обережності ввів свого корабля в бухту. Він послав трьох осіб дізнатися, що це за острів. Гомер повідомляє, що ці люди зустріли величезного зросту діву, яка повела їх в будинок свого батька, вождя лестригонов Антіфата.

У будинку на трьох супутників Одіссея напав натовп велетнів. Вони зжерли одного з них, двоє інших втекли. Кинувшись за ними людожери стали кидати зі скель камені на судна флотилії Одіссея. Всі стояли біля кромки суші кораблі були розбиті. Спустившись на берег, лестригони, як риб, нанизали убитих на кілки і понесли з собою на поживу. Одіссей ледве врятувався з одним-єдиним стоявшим поза бухтою кораблем. Уникаючи смерті, він і його товариші працювали веслами що є сил.

«Одіссей і лестригони» скорочено

Там і тримали усі ми свої кораблі крутобокі.
В гавань простору завівши, один біля одного близько
Їх прив’язали. Хвиля ніколи не б’є ні велика
Там, ні мала,— гладінь осяйна там виблискує завжди.
95 Все ж таки свій корабель чорнобокий я ззовні поставив,
Линвою з самого краю до скелі його прив’язавши;
Сам же, на кручу зійшовши, стояв і навкруг озирався,
Але ніде ні волів, ні праці людської не бачив,
Тільки помітив димок, що десь над землею здіймався.
100 Вислав тоді наперед я супутників — пильно розвідать,
Що то за люди живуть в тій країні і живляться хлібом?
Вибрав для цього я двох, окличника третім додавши.
Рівним пішли вони шляхом, що ним громохкими возами
Дерево із верхів’їв високих підвозили в місто.
105 Дівчину стріли вони, що вийшла за місто по воду,
Дужу дочку Антіфата, що з племені був лестригонів.
До артакійських джерел ішла вона світлострумистих,
Воду-бо всі відтіля до міста носили звичайно.
З нею, спинившись, вони розмовлять почали і питати,
110 Хто їх племені вождь і хто владарює над ними.
Зразу ж вона показала їм батьків будинок високий.
В дім той славетний вони увійшли й господиню зустріли —
З гору велику на зріст, аж усі мимоволі жахнулись.
З площі гукнула вона славетного скрізь Антіфата,
115 Мужа свого, що усім їм замислив загибель нещадну.
Вмить він схопив одного і почав на обід готувати.
Кинулись двоє тікати і швидко до суден прибігли.
Крик гомінкий на все місто підняв він, і, галас почувши,
Враз лестригони могутні тоді звідусіль позбігались;
120 Тисячі велетнів цих, на людей не подібних, набігли.
Брили вони величезні від скель кам’яних відривали
Й кидали ними; і гуркіт стояв над всіма кораблями,
Крики лунали людей, що гинули в суднах розбитих.
Їх, наче риб нанизавши, несли на сніданок жахливий.
125 Поки вони їх нещадно в глибокій затоці губили,
З піхов при стегнах раптово свій меч я вихопив гострий —
Линви усі відрубав на моїм кораблі темноносім.
Миттю супутників цим підбадьоривши, їм наказав я
Веслами вдарить сильніше, щоб лиха страшного уникнуть.
130 Злого жахнувшись загину, хлань моря вони зборознили.
Радісно далі від скель навислих полинув по морю
Мій корабель, а інші усі там загинули разом.
Далі відтіль попливли ми із тяжко засмученим серцем,
Бо хоч самі врятувались, то любих утратили друзів.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *