Олександр Олесь «Лебідь» аналіз

Олександр Олесь «Лебідь» аналіз вірша  — тема, ідея, жанр, художні засоби

Вірш «Лебідь» Олександр Олесь написав у 1917 році. Поет вітав лютневу революцію в Російській імперії, мріяв боротися за волю. У цей час він оспівує й оплакує революцію, боляче переживаючи її поразку. Образ лебедя в однойменному творі уособлює постать революціонера, який намагається розбудити суспільство — зграю лебедів, які сплять, не чуючи поклику свого товариша, який кликав їх прокинутися й полинути «небом в золоті краї». І тільки вранці всі побачили, серед якого гнилого повітря й води вони живуть, піднялися на крила й полинули в щасливий край, залишивши білого лебедя помирати на самоті.

Вид лірики: громадянська.

Жанр: ліричний вірш.

Тема: лебідь втратив надію розбудити птахів — «вдарився об камінь, зранив собі груди, крила поломав».

Ідея: Возвеличення того,що сонце зійшло і зграя все-таки прокинулась, піднялась у небо і полетіла у щасливий край, але засудження того, що лебедя який хотів розбудити птахів ніхто в небі не згадав.

Провідний мотив. У вірші «Лебідь» Олександр Олесь розглянув фатальну невідповідність між ідеалами окремої особистості й способом життя спільноти, якій буває важко почути заклики до змін у житті.

Композиція. Поезія «Лебідь» складається з дев’яти строф. Композиційно твір поділяється на три частини, яким можна дати такі умовні заголовки:

1. «На болоті спала зграя лебедина».

2. «І даремно лебідь звав, будив її».

3. «Тут гниле повітря, тут пійла вода».

Образи вірша «Лебідь». Головний образ вірша — білосніжний лебідь, який намагався розбудити лебедину зграю, кликав друзів змінити життя, полетіти в золоті краї.

Римування: перехресне

Віршовий розмір: п’ятистопний хорей із пірихієм

«Лебідь» художні засоби

  • епітети: «вічна ніч», «пісня лебедина», «озера сині», «золоті краї», обрії ясні, гниле повітря, «вода гнила», «щасливий край»;
  • метафори: «ніч чорніла», «сходив кров’ю своїх ран», «навік до себе прикував їх став», «громи заграли», «вирвалося сонне», «зашуміла зграя пісню на крилах», ганебно спати, «зашуміла вітром»;
  • порівняння: «і летіла легко, наче біла хмара»;
  • тавтологія: «чорна ніч чорніла»;
  • риторичне питання: «Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?»;
  • риторичні оклики. «Тут гниле повітря, тут вода гнила! А над нами сонце, небо, простір, поля!», «Зашуміла вітром… ще раз! І — прощай! Зграя лебедина!»;
  • умовчання: «Вічна ніч чорніла, і стояв туман…», «Ввечері далекий захід не палав…», «То, здавивши рани, крила рознімав…», «І в знесиллі бився.
  • градація: «тихо зграя слала», «тихо плакав лебідь», «тихо кров’ю сходив», «тихо умирав»;
  • символи: білий лебідь — символ боротьби за краще майбутнє, лебедина зграя — спільнота, що не дослухається до закликів; гниле повітря, гнила вода -символ несправедливого суспільства.

Звуковий образ ночі, сну створено за допомогою алітераиій на «л» — «сп», «ст»-«х» й підкреслено асонансами на о-а-и (ніби лебединий стогін) — низькі звуки, що підкреслюють настрій суму.

На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран.

Олександр Олесь уже першими творами означив себе ліриком, співцем кохання. Та дуже скоро він перетворився на поета-громадянина із власним голосом. У його творах зазвучали радість пробудження, надії на оновлення і вболівання за долю батьківщини. Після революції 1917 року він пережив надії на світле майбутнє свого народу, на його соціальне та національне визволення, а після поразки національних змагань оплакував загиблих та плекав надію на новий спротив тиранії.

Вірш «Лебідь» Олесь написав у квітні 1917 року. Білий лебідь став символом борця, який кличе братів покинути болото й полинути у щасливий край. Та, як це часто буває в житті, спільнота не чула його, а зрозумівши, що більше не може так жити, полинула у високе небо й не згадала про білого лебедя, який помирав усіма покинутий і забутий.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: 10 клас

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *