Опис села

Опис села може знадобитися для написання творів з української мови. Ви можете використати подані варіанти, щоб скласти свій опис села.

Твір-опис села

Моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься воно Яблунівкою. Через село протікає тиха річка, яка заросла комишем. Там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.

А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.

На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він має штучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюди селяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.

Наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . Наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.

Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте в селі є навіть кілька двоповерхових будинків з квартирами.

Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А потім повернуся до рідного села, бо краще жити серед природи.

Твір-опис села у художньому стилі

Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб’є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб’є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом’яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п’ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п’янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла… і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари…
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то «пташкою» завжди летітиму до свого «гнізда», до рідних Жабинець.

Опис села

Я народився в невеличкому селі, розкинутому посеред прекрасного кіровоградського степу, мальовничого краю хліборобів, фермерів та взагалі надзвичайно добрих, працьовитих людей. Зветься воно Першотравенкою – на честь всім відомого свята солідарності всіх трударів, так як було засноване вже після 1917-го року з мешканців навколишніх сіл на території колишнього панського угіддя.

Скажу по-правді, той пан вдало вибрав місце, адже саме на теренах нашого хліборобного села знаходяться найродючіші грунти Кіровоградщини. При правильному застосуванні яких, можна було б  озолотитися, що він і зробив.

Опис нашого села я б хотів почати з череди повноводних, зариблених ставків, які гребля за греблею з двох боків оточують наше прекрасне село. Там кожного дня, о кожній порі можна зустріти рибаків, як місцевих, так і приїзжих. А на трьох найбільших – від ранньої весни і до пізньої осені можна милуватися красою прилетілих лебедів.

Наступним є величезний шмат незайманого степу, горби, схили та яри. Навесні він весь усипаний різномаїттям квітів, а влітку  звідти чути духмяні пахощі конюшини та інших степових трав. З-за степу, де-не-де, виринають рівні зелені поля. Саме там вирощуються фермерами злакові, бобові та інші сільськогосподарскі культури, які поставляються в усі куточки нашої неньки. А який там баштан! А яка левада!  Просто мрія!

На захід від села розташований невеликий фруктовий сад. Він молодий, має штучне походження. Його посадили десь 25 років тому. Саме сюди бігає дітвора за свіжими яблуками, грушами та сливами, різних сортів яких тут представлено в великій кількості.

Ще біля саду можна зустріти багато зайців, їжаків, кротів, в степу також напоротися на гадюку або вужа, але останнім часом – це рідкість.

В селі багато мисливців. Кожного сезону можна почути, як хтось із них вполював лисицю чи зайця близь села.

Попри все, наше село цивілізоване та облагороджене. Є багато вулиць, деякі освітлені, майже на всіх асфальт. Наявна загальноосвітня школа, будинок культури, 3 магазини, олійня, ферма. Доїхати з райцентру можна на автобусі, що ходить 7-8 разів на день, в залежності від конкретного дня тижня.

Переважна більшість моїх односельчан живе у просторих садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Біля сільської ради є гуртожиток, в якому живуть сезонні заробітчани з інших областей.

Коли я виросту, то хочу жити в моєму селі, адже це найрідніше місце на Землі.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *